Частина 18

Робота, гуртожиток, Олег, батьки і Зіна Борисівна, день Оксани був розписаний похвилинно.  Вона постійно кудись поспішала і постійно щось забувала. Якось прибігла під двері  квартири, перевернула всю  сумку і не знайшла ключ. Перша думка,  яка прийшла в голову, що напевно ключ десь на самому дні. Вже рука потягнулася до дзвінка та раптом побачила, що двері трошки прочинені.                                                                                                                                                  - Невже я забула зачинити двері?- подумала Оксана.-  А може  Зіна Борисівна когось в хату пустила?                                                                                                                              Швидко переступила поріг, з кімнати Зіни Борисівни доносились голоси. Підійшла ближче і просто заклякла. За  столом поруч  з господинею сидів Олег. Саме так, її чоловік.  Під ногами у дівчини зрадницьки скрипнула підлога.                                                                                                               - Кохана, ну нарешті ти прийшла, - Олег підскочив до Оксани,  ніжно взяв її за руку.                          - Чудового чоловіка маєш, - похвалила Олега  Зіна Борисівна .                                                                           - Це ви чудова жінка,- Олег і собі не скупився на компліменти.- Стільки цікавих історій мені розказали, я навіть ніколи не замислювався наскільки відповідальна робота у вчителів.                                                                                                                                                                  Олег посадив Оксану у зручне крісло, а сам почав перебирати на столі пожовклі фото.       - Глянь скільки випускних фотографій  зберігається у Зіни Борисівни, можна цілий музей відкривати.                                                                                                                                                                        - І про долю кожного, хто на фото я можу розповісти,- похвалилася стара жінка.- Здоров’я давно вже зраджує, а от пам’ять, дякувати Богу, ще ніколи не підводила. Хоча іноді може й варто було  б щось забути.                                                                                                                                  - Щасливі ви люди, а от у мене я бачу з пам’яттю дійсно проблеми,- пожартувала Оксана.- Олеже, а нагадай- но мені, коли я тебе сюди в гості запрошувала?                                                                                                         - Ну от, що я вам казав, контролює кожен мій крок,- хотів віджартуватися хлопець.                                     - А все ж.- наполягала дівчина,- може я дійсно забула?                                                                                                                           - Ти моя законна дружина, ти постійно зайнята, а я скучив. Ну і чого там гріха таїти, трохи приревнував. Думаю, а раптом ти не літню жінку доглядаєш, а молодого парубка зваблюєш,- він підморгнув Зіні Борисівні .- Хіба я не правий? Моя жінка справжня красуня, а я її майже не бачу.                                                                                                                                                                           – Дитинко,- Зіна Борисівна звернулася до Оксани,- у тебе такий турботливий  чоловік, він так тебе любить, цінуй те що маєш. Я розумію, ви такі молоді і такі гарячі, але час минає дуже швидко, навіть не зоглянетесь як посивієте. Потім будете шкодувати, що змарнували свою молодість на сварки. Пропоную всім піти на кухню і випити чаю, я зараз швиденько заварю.                                                                                                                                                                                     

Жінка вийшла з кімнати і Олег  хотів прошмигнути слідом за нею, але Оксана перегородила йому шлях.                                                                                                                                                                - Гарні історії залиш для старої леді, а зараз конкретно розкажи як ти мене знайшов і що тобі треба? Чомусь я не вірю в твої романтичні  побрехеньки.                                                                                                                                                                    - Все елементарно,- Олег задоволено посміхнувся. - Забула, що сусід Юрко твої речі сюди перевозив, а я ж з ним  разом працюю. Не встиг  його навіть толком і розпитати, як він сам всю інформацію про тебе видав.                                                                                                                                                                              - Ця інформація не була секретною. Просто складно якось  все у нас з тобою. Я   хотіла дати нам ще трохи часу на роздуми... ти трохи поспішаєш.                                                                                                                                 - Я все розумію, ти в мені сумніваєшся і не даремно.  Хоча  Юрко розповів, що ти його постійно про мене розпитуєш.  Як я роблю? Скільки  отримую? Чи не прогулюю?  Твоя недовіра мене ображає і боляче ранить.                                                                                                                                      - Я дуже хочу тобі вірити, але буду відвертою, в мене дійсно є сумніви. Я вважаю, що ми трохи рано побралися, ми були не готові до спільного життя.                                                                                     - Діти! До столу!- загукала Зіна Борисівна.                                                                                                               - Вже йдемо! - Олег взяв  Оксану під руку- кохана, прошу тебе.                                                             

Пили чай і розмовляли. Зіна Борисівна то згадувала  дочок і покійного чоловіка, то  говорила про своїх випускників.  Олег  згадував і про  свою маму, якої йому так не вистачає, говорив, як він сумує.                                                                                               Стомлена за день  Оксана більше мовчала, але нарешті не витримала.                                                                                                                                                                 - Вже пізня година, може будемо мити посуд? І я і Зіна Борисівна звикли рано лягати спати. А тобі, Олеже, ще на інший край міста добиратися.                                                                                       - І навіщо йому так далеко їхати? - Зіна Борисівна обернулася до Олега.- Невже у нас мало місця? Залишайся! Прошу тебе.                                                                                                                     - Та я залюбки,- хлопець мило посміхнувся - от тільки Оксаночка чомусь мовчить.                             - Оксанко, а дійсно, ти ніби і не рада бачити чоловіка? - Зіна Борисівна здивовано звела брови .- Чи може я чогось на знаю?                                                                                                                                - Я просто стомилася, день був надто складний,- ніби виправдовувалася дівчина. - Звісно нехай лишається, мені так навіть спокійніше буде. Я просто вас не хотіла турбувати.