Зінаїда Борисівна

 Доки Олег лікувався, Оксана влаштувалася ще на одну роботу - нічною медсестрою в терапевтичне відділення.  Дівчата одразу попередили, що в десятій окремій палаті дуже вимоглива стара пацієнтка і її краще не турбувати. Оксана взяла кілька термометрів і обійшла всі палати.                                                                                                                                                                              -  Хто буде температуру міряти?                                                                                                                                В десяту палату заглянула наостанок.  Сива бабуся чіпким поглядом зміряла дівчину.                                 - Новенька?                                                                                                                                                                        - Так, Зінаїдо Борисівна.                                                                                                                                                 - Вже й моє ім’я вивчила?                                                                                                                                              - Не вивчила, а згадала. Ви були вчителем  математики, а ще завучем  старшої школи.                                                                                                                                                Стара приязно посміхнулася.                                                                                                                                        - Я  занадто стара і не могла тебе вчити, звідки мене знаєш?                                                                 - Зінаїдо  Борисівно, те що я вчилася в четвертому  класі, коли ви пішли на пенсію, ще не значить що я вас не знала. Хоча  ви напевно давно забули про двох подруг, які прогуляли уроки, щоб подивитися  як на центральній алеї висаджують  клени.   Вчителька батьків не повідомила про наш ганебний вчинок, натомість відвела до вас в кабінет . Я й досі пам’ятаю ваш суворий погляд. Пам’ятаю як ми з Ларисою розплакалися, як розтирали сльози і обіцяли добре вчитися.                                                                                                                                                       - То ти  і донині на мене ображена? – Зінаїда Борисівна була розчарована.                                                                                                                                                - Та що ви, зовсім ні ... Я навпаки вдячна вам.  А ви майже не змінилися, тільки  трохи посивіли.                                                                                                                                                                               - Оце вже ні, я не потребую компліментів,- стара розсміялася,- я себе добре бачу в дзеркалі, коли окуляри вдягаю.                                                                                                                      Ще трохи погомоніли, посміялися. А потім випили чаю з дорогезними цукерками, пригощала  зрозуміло Зінаїда Борисівна.                                                                                                                                           На наступну зміну Оксана йшла із великим задоволенням. Їй так хотілося ще трохи  погомоніти із старою вчителькою, згадати дитинство. Зінаїда Борисівна також чекала на дівчину. Вони майже до ранку  говорили, жартували. А потім  Зінаїда Борисівна розповіла свою невеселу історію.                                                                                                                                                                                  Все  життя вона пропрацювала в школі, іноді навіть часу на власну родину не вистачало. Доньками - близнючками  більше займався чоловік, заплітав їм  коси, купував модні спіднички, ходив на шкільні свята, вислуховував  їх проблеми. А мама Зіна в цей час перевіряла зошити, писала конспекти, проводила збори або зустрічалася з батьками своїх школярів.

 Коли їй запропонували посаду завуча, погодилась одразу. Вона добре знала як вести документацію, бо постійно заміняла старого  Михайла Петровича. Чоловік Анатолій як завжди підтримав дружину, а от доньки були категорично проти. Вони хотіли бачити маму дома, а не в шкільному кабінеті, хотіли гуляти разом з нею в парку, готувати вечерю, купувати обновки... Зінаїда Борисівна  все ж настояла на своєму, а дівчаткам пообіцяла влітку спільну поїздку на Чорне море. Пообіцяла і як завжди не дотримала слова. На море дівчатка поїхали, але як завжди з татком. Мама знову була зайнята роботою.                                                                                                                                                                Час  не стоїть на місці. Дівчатка виросли, закінчили місцевий  вуз і стали дипломованими перекладачами. Зінаїда Борисівна продовжувала самовіддано працювати в школі і свято вірила, що коли піде на пенсію, то в сім’ї  все ще надолужить, буде дома варити борщі і бавити онуків. Але не так сталося.   

 Першою заміж вийшла  Люда. З майбутнім чоловіком Робертом вона познайомилась на науковій конференції в Києві. Він був представником бельгійської  фармацевтичної  фірми, а вона його перекладачем. Весілля відгуляли в Україні і переїхали жити на батьківщину чоловіка.

 За рік вийшла заміж і  Валя. Свою половинку вона знайшла аж в далекій  Канаді. Поїхала переймати досвід  у колег, зустріла там свого Петера і  залишилася. Весілля не було, вони просто розписалися в місцевому  магістраті.                                                                   

   Для Зінаїди Борисівни це був справжній удар. У дочок один за другим народилися онуки,  а вона їх навіть не могла побачити. Рішення прийшло спонтанно, саме собою. Так як чоловік  Анатолій уже давно був на пенсії, то і Зінаїда Борисівна вирішила нарешті і собі піти на відпочинок. Заяву про звільнення написала посеред навчального року, чим дуже  здивувала весь колектив.