Заручини

Леся Іванівна вміла наполягти на своєму. Оксана і не помітила як сама погодилася, щоб Олег підвіз її автомобілем в місто на день народження матері.                                                                                                                                                                                 Дорогою їхали мовчки, хоча Оксана пробувала кілька разів  розговорити Олега, але він відповідав однозначно : так або ні. Довелося просто слухати музику.                                                                      Олег підвіз Оксану до самого під’їзду, так що бабусі на лавці  мало шиї не звернули. Хлопець  одним широким рухом плавно відкрив дверцята  і подав дівчині руку. Тримаючи Оксану  за руку, підвів до дверей, наважившись, поцілував в щоку. Від несподіванки дівчина зашарілася.                                                                                                   – Як і обіцяв, буду  вчасно, – мовив наостанок, завів автомобіль і зник.                                                                                                      Оксана тільки мовчки закивала головою і прошмигнула в під’їзд.                                                                                             – Ти ба ? Якого парубка наша тихоня підчепила,- почалося обговорення на лавці.                                                                                                                      - Сама як та сіра мишка, а він справжній красень, везе чужим дітям, - сумне зітхання.                                                                                                  – А мати мовчить, ніколи навіть не  похвасталась таким  зятем.- пісумували.                                                                                                                  Було зрозуміло , що бабусі взялися жваво обговорювати тільки - що  побачену подію .  Дівчина  швиденько пробігла три поверхи.  На порозі  квартири її вже зустрічала схвильована мати.                                                                                                                                                                                – Господи, хоч би попередила, що з кавалером приїдеш, я б  підготувалася, а то  якось негарно.  І ти його в квартиру чомусь не запросила, і я до вас не вийшла. А сусідки на лавці вже язиками плещуть.                                                                                                                                                          Оксана щільно зачинила двері, обняла матір.                                                                                                                       – Зі святом тебе рідненька , я так  сумувала за тобою !                                                                                               Донька обережно розгорнула подарунок.                                                                                                                                 – Тримай, це тобі.                                                                                                                                                        Мати підійшла до вікна, уважно роздивилася картину .                                                                                                               – Яка краса, така тонка робота і коштує напевно цілий статок … невже в селі так багато заробляють ? Чи може трапилося диво і ти сама навчилася голку в руках тримати.                                                                                                                                                    - Не повіриш, – розсміялася Оксана ,– це вдячність моїх пацієнтів. А голку я завжди добре тримаю, особливо, коли ін’єкції хворим роблю- засміялася дівчина.                                                                                                 Мати поставила картину на комод і знову повернула на своє.                                                                        – Дитинко, я тобі тільки щастя бажаю, а ти від матері  таїшся. Краще розкажи, у вас все серйозно чи просто так ?                                                                                                                                                                          - Мамо, коли буде щось серйозне я тобі першій розкажу.  -  Оксана притулилася  до матері  . - Обіцяю ! А зараз пішли на кухню, я тобі допоможу. Скоро гості на поріг, а ти  як завжди все наостанок залишила.                                                                                                                                                – Та які там гості , - виправдовувалася мати, – всі свої : куми Петро і Наталка, тітка Катерина зі своєю донькою Мариною, Галочка з роботи,  подруга Олена з чоловіком Віктором, ми з батьком  ну і звичайно ти. Здається всіх згадала. Хоча ти не сказала чи будеш сама, чи з кимось?                                                                                                                                                                            - Швидше за все з кимось ,– коротко відповіла Оксана.                                                                                                                                                                                               – А конкретніше, – наполягала мати.                                                                                                                                  – А конкретніше буде, коли час прийде.                                                                                                               – Все , мовчу, - мати більше не наполягала.                                                                                                            Разом взялися нарізати салати, збирати бутерброди, сервірувати стіл. Гості, ніби домовившись, прийшли майже разом з батьком.  Вітання, квіти, галас. Щаслива іменинниця  одночасно приймала подарунки  і розставляла тарілки. Нарешті всі розсілися за столом.