Новина

Наступний день починався так же, як і десяток попередніх. Кілька стареньких зміряли тиск і розійшлися у справах.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              По вулиці прогуркотів  рейсовий автобус, Оксана автоматично глянула у вікно. На зупинку вийшли  три молодиці : Мирослава, Ганна і  Люба. Видно вони гарно побазарували , у кожної в руках  великі сумки. До  Ганни підбіг меншенький синок Мишко,  витягнув із маминої сумки батон білого хліба  і смачно почав гризти хрумку скоринку. Килина, яка в цей час зайшла в медпункт, щоб почути останні сільські новини  тихо промовили.                                                                                                                        - Щасливі дівчата, діти дома під батьківським крилом, а потім розлетяться по світу і тільки на великі свята згадають про маму.                                                                                                                                 - Не треба про сумне, ви добре знаєте, що ваші сини вас люблять, просто часу  не мають на відвідини,- дівчина як могла заспокоювала стару.                                                                                                          - Знаю, тому і живу так довго,- пожартувала баба. - Жду, коли у них на мене час і бажання з’явиться.                                                                                                                                                                      Знову загуркотів гальмами автобус і раптом  зупинився перед самим мостом. Килина швидко підійшла до вікна.                                                                                                                                                                 - А ну глянь уважно, хто то вийшов з автобуса, бо я признать не можу. Невже хтось з наших проспав зупинку, чи може  чужий до нас завітав. Та швидше, бо ти сьогодні як та сонна муха.

- Бабо - бабо, у вас такий великий  інтерес до всього, що ви ще сто років проживете.                                     - А може це якраз  до тебе чергова перевірка, а ти тут моралі мені читаєш.                                              - Та ну вас, ще накличете .                                                                                                                                   Оксана хутко підійшла і стала поруч з бабою.                                                                                                   - Це  чужа жінка і не до мене, бо з дитиною на перевірку не їдуть.                                                              - Ага, з дитиною, як цікаво, видно хтось із наших парубків находив, а потім злякався і втік. А вона бідолаха приїхала його шукати. Цікаво хто це? Напевно це Віктор, син  Петренків, він минулого року на два тижні загуляв, по всьому району тоді його шукали, а знайшли в копиці сіна за селом.                                                                                                                                                                       Килина хотіла далі продовжувати свої здогадки, але дівчина перебила.                                                    - Бабо, ви перейшли всі  дозволені межі, Віктор давно одружений.                                                                 - Правильно,- не здавалась стара - тому і втік.                                                                                                - Ця дитина хлопчик років шести, гляньте уважно,-наполягала Оксана .-  А ви мені про минулий рік  торочите.                                                                                                                                                              - Бувай здорова, Оксаночко,- баба рушила до дверей .                                                                                    -А ви куди?                                                                                                                                                           - Як куди, чужі люди може заблукали от я і допоможу, я добре знаю всіх людей в селі, колись і тобі допомогла, якщо ти ще пам’ятаєш.                                                                                                                     -Та стійте,- зупинила Оксана стару - зараз все дізнаємось. Гляньте, вони до нас в амбулаторію повертають.                                                                                                                                                          - Оксанко, а може це твоя дитина? Покайся доки не пізно,- пожартувала Килина.                                         - Бабо, ви занадто багато дивитесь  бразильських серіалів, краще читайте газети.                                      - Краще ти газети читай, бо жартів зовсім не розумієш, така серйозна, аж страшно - баба скривилася - Таку занудну  дохторку  ніхто заміж не візьме, злякаються.                                            Килина знову зручно вмостилася в кріслі. Оксана хотіла щось відповісти, але в цей момент  тихо скрипнули вхідні двері. На порозі стояла симпатична молода жінка в чорному  шерстяному костюмі. В одній руці вона тримала велику валізу,  за іншу тримався хлопчина років шести.                                         - Добрий день,- привіталася вона.                                                                                                                  Хлопчик чемно хитнув головою. Баба Килина розцвіла усмішкою.                                                                  - Проходьте, сідайте, ми уважно вас слухаємо.                                                                                      Жіночка знизала плечима.                                                                                                                                   - Та я власне хочу тільки запитати адресу.                                                                                                       – Питайте,- у баби засяяли очі.- Я в селі все про всіх знаю.                                                                          -  Мені б знайти хату Яроменків. Знаєте таких?                                                                                                 - Хто б міг подумати! Олег!- баба сплеснула у долоні. - А на вигляд такий тихий та покірний. Недарма люди кажуть, що тиха вода греблю рве. А він ще й до тебе Оксано залицявся.