Особливі пацієнти

Потроху Оксана звикла до особливостей своєї роботи. Люди в селі в основному мали добре здоров’я, важкохворих не було. Постійними пацієнтами були лише старенькі бабусі. Вони приходили поміряти тиск, а потім  сідали на лавку  під вікном і довго обговорювали  місцеві новини.  Продавалися і ліки, але в основному ті, які рекламували по телебаченню, хоча  Оксана пропонувала більш дієві і значно дешевші.

     Іноді траплялися і курйозні моменти. Сусідський хлопчик  Миколка  якось приніс цуценя зі зламаною ніжкою. Він слізно просив вилікувати Рекса, бо мама обіцяла викинути його на смітник. Оксана прибинтувала небораці шину  з березової гілки і як не дивно, але допомогло. Спочатку пес накульгував, а потім бігав ніби травми і не було. При зустрічі з рятівницею він лащився, терся об руку мокрим носом і крутив кудлатим хвостом.                                                                                                                                                        

      З часом у Оксани налагодилися і стосунки і з власними батьками. Мамі  дівчина телефонувала кожного ранку,  з батьком спілкувалася ввечері, коли той повертався з роботи. І хоча батьки не полишали своїх старань повернути ”блудну доньку“ до міста, робили вони це вже  не так часто і не так наполегливо.                                                                                                                

      Літо промайнуло швидко. Осінь була дощовою і холодною. Брудними вулицями  лилися потоки води, вийти  можна було лише в резинових чоботях. До медпункту почали звертатися більше з простудами та ангінами. Бабусі перестали приходити  міряти тиск, а збиралися  невеликими гуртами  в теплих хатах  “на посиденьки“.  Одного вечора, коли в будинку зібралися подружки Килини, на мобільний Оксани зателефонував невідомий.                                                                                                                -Швидше приходьте, у мами високий тиск, - прохав приємний чоловічий голос.                                                            - До кого йти?- перепитала  Оксана.                                                                                                                         - Ідіть до ставка, наша хата крайня, хвора  Яроменко Леся  Іванівна.                                                                          Оксана швиденько  почала збирати свою “тривожну“ валізу.                                                                                                                                   - Хто захворів ? - поцікавились бабусі.                                                                                                                           - Яроменко Леся.                                                                                                                                                                  - Це котра  Яроменчиха ? Та, Що Павло держить, чи  Василева?                                                                      - Звідки мені знати хто кого держить,- знизала плечима Оксана - Знаю тільки, що живе біля ставка.                                                                                                                                                                                                - То це Кицюнька,- першою здогадалася Килина .                                                                                                      Інші бабусі на знак згоди закивали головами.                                                                                                         - А хто тебе викликав? Василь нібито на заробітках, а Олег  в місті навчається,-старих розпирала цікавість.                                                                                                                                                           - Прийду і розкажу, - Оксана почала вдягати пальто.                                                                                                           - Коли ти прийдеш, ми вже десятий сон дивитимемось, Кицюнька тебе так просто не відпустить.                                                                                                                                                                            

        Оксана  не слухала старих і вже була на порозі. Добре, що година ще не пізня. У вікнах горять вогні, на подвір’ях  пораються господарі. Кілька разів послизнулася на багнюці,  але встояла, не впала. Ось уже і ставок, а куди далі?  Вліво чи вправо? Уважно придивилася, в одному з будинків привітно відчинені вхідні двері. Напевно саме там її чекають. Зайшла на подвір’я, хвилинку постояла прислухалась, собака не гавкає - це добре. Зайшла на веранду.                                                                                                           - --Господарі ! - погукала.                                                                                                                                                      - Проходьте , чекаємо,- відповів привітний молодий голос.                                                                                   

        Оксана відчинила  двері  і була приємно вражена: сільський будинок більше нагадував міську квартиру. Розкішні гардини на вікнах, ніжно - бежеві з срібною ниткою шпалери, два високі крісла, м’який килим на підлозі. Дівчині стало незручно: вона не зняла брудне взуття.  В кімнату зайшов високий юнак, в руках він тримав домашні капці.                                                                                                                                                   -  Якщо вам не важко, взуйте, вони нові. Просто мама завжди так хвилюється за цей дурнуватий килим.                                                                                                                                                   

        Дівчина слухняно перевзулася  і пішла за хлопцем в наступну кімнату. Це була кімната господині. В кожній дрібниці  відчувалася розкіш :  шкіряні крісла, атласні   штори, велике ліжко застелене шовком. Серед  яскравих подушок лежала   добре доглянута  жінка : на обличчі макіяж, на руках яскравий манікюр, модна зачіска . Кинулися в очі і золоті прикраси : масивні сережки з синіми камінцями, кілька  ланцюжків на шиї,  персні на пальцях.  Оксані чомусь вона була схожа на яскраву новорічну ялинку.                                                                                                                           - Мамо, ось лікарка прийшла як ви і просили,- звернувся до неї хлопець.                                                            - Не лікарка, а медсестра,- виправила Оксана,  дістала тонометр і підійшла ближче. - Ви,  молодий чоловіче, вийдіть в іншу кімнату, мені  вашу маму оглянути треба.