Кузня

     Для Оксанки, як і для усієї дітвори літо - золота пора. Треба встигнути все зробити: у хованки погратися, м’яч з хлопцями поганяти, в річці накупатися досхочу.                            - Бабусю, а ми завтра домовилися з дівчатами піти на циганську кузню, хочемо побачити, чи справді там так страшно, як ти розповідала.

    Клава здригнулася усім тілом, міцніше обняла свою єдину онуку.

-Не ходи! Пообіцяй , що не підеш! Зараз якраз сезон дощів, гроза мало не щодня. Я тобі ніколи нічого не забороняла, але кузня - не місце для забав. Ти ще мала, підростеш, тоді сама тебе поведу.

      Від несподіваної відмови Оксанка аж стрепенулася. Вона так довго про це мріяла, так довго  підмовляла боязких сусідок Наталку і Лізу прогулятися до тих великих каменів, навіть пообіцяла  їм подарувати нові резинки для волосся, ті, що мама купила перед від’їздом. Дівчинка незадоволено засопіла носом.

-Добре,  не піду, цілісінький день буду читати книжку в садку біля школи. Читатиму до самого вечора.

      Клава добре знала свою онуку,  вона вперта, як і її батько .

- Петре, – погукала Клава чоловіка – напої  Оксанку молоком та поклади спати, а я до сусідки на хвилинку забіжу, візьму новий рецепт пирога.

- Скільки тих пирогів можна пекти, – тихо бурмотів Петро, - за мить футбол починається, я хотів разом  з   Павлом подивитися, у нього телевізор великий і свіже пиво завжди в холодильнику стоїть.

      Але хвіртка уже скрипнула, Клава поспіхом вийшла на вулицю.

-Ну, моє золотко, швиденько спати, – дід Петро  підняв онуку на руки, закружляв з нею по кімнаті.

     Всю ніч Оксанці снився дивний сон, як вона стоїть на високій кам’яній горі, навколо літають вогняні метелики, звучить тиха сумна музика, поруч стоїть жінка. Ця жінка незвичайна: гарне руде волосся зібране у високу зачіску, довге вишукане плаття розшите мереживом, у руках  капелюшок, прикрашений  атласною стрічкою і червоними маками. Жінка щось говорить, але музика заважає почути розбірливо бодай одне слово. За весь час Оксанка зрозуміла лише одне -  жінку звати Марія.

      Проснулась Оксанка в гарному настрої. Сама, без зайвих нагадувань застелила ліжко, підмела підлогу в літній кухні, разом з дідом вигнала гусей на ставок. Ближче до обіду підбігла до баби Клави.

-Бабунечко, то може я вже в садок піду книжку читати?

-А чом ні?- Клава хитро посміхнулася - Піди, онучко, почитай, а то скоро і букви позабуваєш, тоді отримаєш від батька на горіхи.

-А може, ти мені даси з собою хліба, помазаного смальцем, бо зачитаюся і не знаю, коли повернуся.

      Баба врізала великого окрайця, щедро намазала смальцем,  додала помідору і великого огірка. Хазяйновито замотавши свій «сидір» в газету, Оксанка вихором вилетіла на вулицю.

-Книжку! Книжку забула! – гукала вслід Клава.                                                                                                   

     Та де там, дитину як вітром здуло. Вже за хвилину Оксана тарабанила у вікно сусідської веранди.

-Ліза, швидше виходь, пора йти до кузні!

Але на превеликий подив виглянула не  Ліза, а її старша сестра.

- Ну,  і чого ти тарабаниш? Он шибку скоро розіб’єш. Не вийде Лізка і не чекай, з матір’ю в поле пішла, картопля бур’янами вже зовсім заросла, до вечора аби встигли прополоти.

-А ти чого не пішла? Ти старша, а Ліза менша, – Оксана ледве стримувала своє невдоволення.

-А не твоє то діло. Або йди, або зараз твою бабу погукаю .

      Через дві хати будинок Наталки. Оксанка відчинила хвіртку, ну слава Богу,  подружка сиділа за столом і щось старанно вимальовувала пензликом.

- Швидше збирайся, час не жде, пора в дорогу.

-В яку дорогу? - здивувалася Наталя. – Вчора твоя баба приходила, про щось з моєю мамою говорила, дала мені гроші на фарби і альбом. Я пообіцяла мамі, що цілий день не вийду з  подвір’я.

- Ти що? Як ти могла? Ми ж хотіли йти до кузні?

- То ти хотіла, а я не дуже, - відрізала Наталя – он Лізка погодилася на цукерки, бо також не хотіла йти.

    Оксану мало не розірвало від злості. То от чому пішла баба до сусідів. Вона добре знала, що онука не відмовиться від своїх намірів, вона відразу розкусила брехню. Ні , не на ту натрапили! Оксана не здасться, вона  піде до кузні сама! І нехай усі подавляться від злості.

   Оксана ніколи  навіть близько не була біля кузні, але з розповідей знала, що треба перейти  через кладку, потім  спуститися за старий корівник,  піднятися на пагорб, де хрест стоїть, і вже там уважно роздивитися - мають виднітися  величні сірі камені.

   Сказано – зроблено,  дівчинка рушила в дорогу.  До корівника добігла швидко – не раз там гуляла у хованки з дівчатам. Дорогу до хреста запитала у тітки Дарини, вона якраз їхала велосипедом  від своєї куми. А от з камінням вийшло складніше. Довго дівчинка вдивлялася в далечінь,  навіть навшпиньки ставала, але навколо бачила лише верхівки молодих чагарників – старі, необроблені поля почали заростати лісом. У голові промайнула  зрадлива думка: а може, поверну додому, а до кузні іншим разом піти, до кінця літа ще часу багато, тим більше хмари по небу темні пішли. Вона, звісно, не боїться, але не хочеться промокнути.

    Та ось на фоні зеленого листя дівчинка помітила тонку ниточку сірого диму. Не інакше, хтось розпалив  вогнище. Оксана була впевнена - це на каменях. Вона швидко рушила в тому напрямку. Настрій був чудовий, дорога здавалася близькою,  навіть не відчувала втоми.

     Спочатку дівчина вловила солодкий присмак диму, потім почула пісню і вже тоді побачила її, молоду циганку в червоній  довгій спідниці, що витанцьовувала навколо вогнища.

-Добрий день! – голосно привіталася Оксана.

Від несподіванки циганка зупинилася, а потім голосно зареготала.

-Та ну тебе, мала, налякала так, що я була б зомліла.

-Я вже не мала ! -випалила -А що ви тут робите? Може, чаруєте?