Ранок

   Жіноча доля – це мереживо, де химерно переплелися любов і зрада, радість і смуток, правда і містика, минуле і майбутнє…

                                                             РАНОК

Оксана повільно  зайшла в під’їзд, хвилинку постояла, розмірковуючи, заходити в квартиру чи одразу моститися на лавку. День сьогодні обіцяє бути сонячним, може, вдасться годинку подрімати, доки прийде галаслива двірничка тітка Ліда. Прийде і почне повчати  її на все подвір’я, а небайдужі сусіди з цікавістю виглядатимуть  у відкриті вікна, посміхатимуться, киватимуть головами.

   - Що, бідолахо, сидиш? Від свого благовірного ховаєшся? Та скільки ж можна? Така молода, маєш освіту, днями і ночами на роботі  гаруєш, а він, твій Олег, тільки і вміє, що горілку пити.                                                                                                                                                

    Не знає тітка Ліда, не знають і сусіди, що її тихий  чоловік вміє не тільки горілку пити, він давно почав піднімати руку на дружину, особливо,  коли вона поверталася з нічної зміни.                                                                                                                                                                            

         Постояла ще хвильку...Ні, вона піде додому, вона стомилася, їй конче потрібно відпочити, адже надвечір  знову заступати на зміну. Підійшла до ліфта, вже підняла руку, щоб натиснути на кнопку, але вчасно зупинилася. Ліфтові двері, відкриваючись,  голосно стукають, Олег обов’язково прокинеться, а так є надія, що  вона непомітно прослизне у квартиру і зможе хоч трішки відпочити. Пішла пішки. Перший поверх, другий, третій... На пальцях підкралася до дверей власної квартири, прислухалась. Слава Богу, у квартирі  тиша,  Олег спить.  Дістала ключ  і обережно вставила в замок, повернула. Добре, що вчора змастила петлі дверей олією, не скриплять. Затамувала подих  і прослизнула в квартиру.                                                                                                                                         

     Зараз швидко зняти одяг, лягти в кухні на кушетку і заснути... Може, сьогодні  минеться, може, він тверезий, або навпаки, дуже п’яний і не почує. Оксана зробила   чотири кроки по коридору, повернула  і остовпіла: посеред кухні стояв Олег.  Обличчя перекошене, під оком свіжий синець, руки нервово посмикуються.                                                                                            

    - Що, курва, не чекала?  Думала, я сплю? Та я тебе, гниду, вже годину чекаю! - він криво посміхнувся.

    Оксана вже добре знала, що її чекає.  Доки Олег хватав рукою металевий кухлик, щосили штовхнула його в живіт і кулею вибігла з квартири. Вже  біжучи сходами,  чула крики свого благовірного.                                                                                                                                         

  - От тварина, ти ще повернешся,  на колінах приповзеш... будеш проситися,  а я ще подумаю. Ні, не подумаю ... я розтопчу тебе, гадино. Ти мені все життя поламала, через тебе батьків своїх втратив, через тебе з роботи мене поперли, через тебе, відьму,   п’ю щоденно, все через тебе. Здохни, паскудо! Здохни  сьогодні... зараз здохни.... дай мені хоч трохи пожить.                                  

     За мить з квартири залунала гучна  музика. Оксана добре знала, що спочатку Олег буде годину слухати свій улюблений шансон, потім хильне кілька чарок оковитої і почне організовувати нову засідку на неї.                                                                                                                                                                            

     Знову вийшла на подвір’я, сіла на лавку під розлогою вербою.   З  під’їзду почали виходити сусіди. Спочатку Семенченко з першої квартири. Мовчки кивнувши Оксані, він, як завжди, побіг на спортивний майданчик. Підстаркуватий  Семенченко нещодавно вдруге одружився  і, щоб справити враження на молоду дружину, кожного ранку спочатку показово  виконував  декілька присідань, а потім легким підтюпцем пробігав  метрів двадцять.  Вже потім, важко дихаючи, заходив у під’їзд, біля дверей ліфта   клав під язик таблетку валідолу, а  в квартирі, ніжно цілуючи дружину, пояснював своїй  Вірусі, що почуває себе на двадцять років молодшим.                                                                            

     Наступною  з під’їзду виходить багатодітна мати Надія Іванівна. Вона обережно, тримаючись за поручні, спускається сходами, повертається до відчиненого вікна і дає своєму чаду останні настанови.                                                                                                                                                                                     

     - Марино, прослідкуй, щоб Сашко і Василинка не запізнилися в школу. Миколці в садочок одягни спортивний костюмчик, бо щось на вулиці похолодало. Сніданок, як завжди, на столі, але батьку не забудьте хоч одну котлету залишити, а не так як вчора.                                                                                   

     Злегка погойдуючись і щось тихо говорячи собі під ніс, Надія Іванівна повільно пошкандибала на трамвайну зупинку.                                                                                                                                                                                                                                                                       

     Оксана завжди  поважала цю жінку. Взимку  позаминулого  року   Надія Іванівна невдало послизнулася, впала і зламала ногу. Складний відкритий перелом надовго прикував жінку до ліжка. Лікарі пророкували  їй пожиттєву інвалідність.