Така собі мільйонерка

11. Знайти шлях і все буде добре.

Виявилося, що Катя таки стала професійною акторкою... Всього за рік вона встигла знятися одразу в декількох крутих проектах, прем’єри яких ось-ось будуть гриміти на всю Україну.

Я був щиро радий за неї, думав, така цілеспрямована людина заслуговувала на успіх. В якомусь сенсі Катя надихнула мене працювати, викладатися на всі сто відсотків, так само, як свого часу робила вона.

Неочікувано проговорили майже дві години. Коли офіціант приніс рахунок, то я раптом зрозумів, що скоріш за все спізнюся до Тані. Катя, вочевидь, помітила зміни в моєму виразі обличчя...

— Щось сталося? — перепитала вона мене.

— Ні... Так. Не зовсім, — злегка плутано відповів я, розрахувавшись пей-пасом. — Мене просто чекає людина... — я встав з-за столу.

— Такий метушливий, — вона усміхнулася. — Пам’ятаю тебе таким. Швидко ти знайшов собі нову пасію.

— Яку ще пасію? — я подивився на вихід.

Відчував себе не в своїй тарілці. Не подобалося, що Катька змогла все так просто прочитати. Авжеж, я розумію, вона актриса і все таке, але все одно... Не психолог же.

— Ось, — вона усміхнулася, поклавши мені до кишені якусь візитку. — Тут мій телефон. Ти все ще пишеш сценарії?

Було несподівано почути від неї таке питання. Насправді, відповісти на нього було не так вже й легко. Але вдаватися в деталі перед нею мені не надто хотілося. Не хочу, щоб ще й вона переймалася за мене. Достатньо буде і батьків...

— Пишу.

— Відправиш мені почитати?

— Добре, — я кивнув.

Принаймні, я завжди можу відправити щось з того, що не прийняли продюсери, чому ні. У мене є проект "Мільйонерка" а також "Зіграй мою наречену", все одно новий канал не зацікавився ними, тож... Я подивився на годинник: вже треба було їхати за Танею. 

— Біжи вже, — вона усміхнулася.

— Бувай, Кать.

— Бувай, Сань...

Я кивнув, розвернувся і мало не побіг до виходу з "IN LOVA". Я дуже не любив запізнюватися. Тим паче не хотілося запізнитися саме до неї... Мені хотілося якомога більше часу провести з Танею допоки це взагалі можливо....

Я сів в машину і швидко поїхав до будинку її вчителя. Перший раз я запізнювався до неї. І запізнювався вже на двадцять хвилин. Навіть не думав, що зможу так спокійно говорити з Катею... Це було дивно. Мав же бути якийсь дискомфорт чи щось таке. Але я ж натомість відчув себе не в своїй тарілці тільки тоді, коли вона заговорила про «мою нову пасію». З іншого боку, актори завжди краще відчувають людей, вони тому навчені, щоб краще взаємодіяти з іншими акторами. Слава Богу, Таня не має таких пізнань ані в акторстві, ані в психології...

Коли я під’їхав до будинку, Таня вже тримала в руках мобільний. Напевно, хотіла мені подзвонити, бо ж я таки запізнився на двадцять хвилин.

Як тільки вона побачила машину, то сховала телефон до кишені. Потім поклала всі свої штучки на заднє сидіння, а сама сіла поруч зі мною на переднє, а не на заднє, як зранку.

Її погляд сьогодні був якимось не таким, я це помітив ще зранку, але зараз... Мені не подобалося, що вона була в настільки пригніченому стані. Може, вона злилася на те, що я запізнився?

— Тань, пробач, що запізнився, — сказав я, подивившись їй в очі через дзеркало заднього виду. — Зустрівся зі знайомою...  В ресторанчику, де обідав.

— Ти їздив на якусь зустріч? — щиро здивувалася вона.

— Ні, просто випадково зустрілися.

Тепер я вже шкодував, що сказав про знайому.

Я завів машину. Таня ж тепер мовчала. Коли я мигцем знов глянув на неї через дзеркало, то побачив, що вона насупилася.

Виходило, що це було щось накшалт ревнощів? Знаючи її запальний характер, я думав, що якщо таке і буде, то якось по-інакшому. Хоча, так навіть краще. Вона все ж змінилася за ці тижні...

А мені просто треба почекати, коли вона поїде. Потім я зможу піти найменш болісно для неї. Може хоч тоді зможу писати так, щоб в моєму тексті не була сама Таня і нікого окрім неї.

Коли ми приїхали додому, я вийшов з машини, а потім відкрив двері перед Танею. Я забрав все її приладдя для малювання і допоміг донести його до майстерні, яку вона облаштувала в напівпорожній кімнаті другого поверху, недалеко від наших спален.

— Ти вже, як я розумію, пообідав, — скоріш констатувала факт, аніж запитала вона. — Тоді я спущуся до батьків сама?

— Якщо хочеш, — я кивнув. — Або можу попити з вами чаю.

Таня на секунду замовкла. Подивилася мені в очі. Вела себе нетипово навіть для останніх днів.

— Добре, — сказала нарешті вона.

Я знов кивнув і ми пішли вниз, до їдальні.

Сьогодні батька Тані вдома не було. Сиділа тільки її мама, вона усміхнулася нам, привіталася, потім ми всі сіли за стіл.

До нас підійшов їхній домашній кухар, я перепросив і сказав, що буду лише чай.

— Таню, доню, розкажи, як твої справи? — поцікавилася її мама.

— Все нормально...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше