8. Правда і правильні вчинки.

— Саня, Таня, привіт, — Денис одразу зустрів нас і спочатку потиснув руку Саші. Був так само ввічливий, як і раніше.

Ми дуже давно не бачилися... А раніше, допоки брат жив вдома, Ден був нашим частим гостем. Від цього мені стало навіть злегка сумно, але я лише усміхнулася. Минуле залишилося минулим, я розуміла це. Але в той самий час тепер я знала, що я все ще могла боротися за своє майбутнє... І я не збиралася здаватися. 

— Привіт, — Саша, схоже, хоч трохи розслабився. Тепер на його обличчі була легка усмішка.

— Привіт, — я дозволила Денису злегка обійняти мене і поцілувати в щоку.

Він майже з усіма дівчатами вітався саме так. Якщо, авжеж, вони були не старші за нього.

Привітний і дружелюбний, він легко знаходив спільну мову з будь-ким. Своїм оптимізмом він завжди надихав брата. 

Напевно, з Сашком було те ж саме. Денис був дуже позитивною людиною і міг зарядити позитивом навіть аких ігколи угрюмих людей як Саня. 

— Радий, що ви змогли приїхати, — Денис усміхнувся. — Таню, можна, я вкраду Саню на пару хвилин?

— Так, авжеж, — я усміхнулася йому у відповідь.

— Я проведу тебе до дівчат, — до нас підійшла красива брюнетка. — До речі, мене звуть Аліса, приємно познайомитись.

— Саша.

Саша уважно дивився на цю дівчину, а його обличчя було якесь кам’яне. З чого б це? Треба буде його потім розпитати... А може, йому не сподобалося, що в нас такі теплі стосунки з Денисом? 

— Таня, — усміхнулася я. — Нам теж дуже приємно.

— Сань, підемо, — Денис увів Сашу кудись вглиб зали.

А Аліса ж повела мене в інший бік. Насправді, я почала озиратися по сторонах.

Чогось мала якесь погане передчуття. Але нічого не відбувалося. Все ніби було нормально. Аліса підвела мене до інших дівчат.

Деяких з них я навіть знала... Всі вони або жили по-сусідству, або просто були з того самого «кола».

Але якщо тут були дівчата, то могли бути і...

— Таню, — почула його голос за спиною і серце забилося швидше ніж потрібно.

Він не мав бути тут. В жодному разі. Він не мав... Це неправильно.

Ком підступав до горла, а це ще я його навіть не побачила, не подивилася цьому зраднику в очі.

Ігнорувати повідомлення і дзвінки, а потім взагалі заблокувати його було невимовно легше.

Як на зло, Алісу та інших покликали на тост і ми вмить залишилися майже одні на еркері. Пара парочок не звертали на нас уваги і просто воркували один з одним.

А мені ставало бридко. Чесно кажучи, я підозрювала, що можу тут зустрітися з ним, але... Я думала, що була до цього готова.

Насправді ж все виявилося зовсім не так. 

Я швидко зробила крок вперед, однак Жека взяв мене за руку.

— Нам треба поговорити, — неголосно сказав він.

— Відпусти, — я злегка дернула руку.

Я відчувала себе як якась загнана тваринка, яку спіймали в капкан і вона не могла вибратися. Серце забилося частіше. Напевно, мені дійсно було страшно. 

— Не відпущу, — він тримав мене доволі міцно. — Ми з тобою маємо бути разом, пташечко. Так просто потрібно, розумієш? Ми були народжені для того, щоб одружитися і щоб наші компанії злилися в одну...

Було так бридко... Від його дотиків, від його слів, від усього. Я, здавалося, навіть почала тремтіти. Треба було щось зробити... Зараз, прямо зараз.

— Відпусти мене....

Я озирнулася по сторонах, але тепер на еркері не було зовсім нікого. Ще трохи і я просто б закричала, щоб привернути хоч чиюсь увагу або щоб просто злякати цього негідника... Але мені не хотілось псувати свято Дениса. І Сашу теж...

Чомусь одразу подумала про Сашу. Саша ж теж десь тут і...

— Нізащо. Я люблю тебе. Не відпущу, Тань, — він притиснув мене до себе і зазирнув в очі. 

— Краще відпусти її по-хорошому, — Саня зайшов на еркер і вже підходив до нас.

І хоч Санін голос і був дуже спокійним, на  обличчі читалася неприкрита злість. Я ніколи не бачила його таким.

Саша стрімко підходив все ближче і ближче, Жека несвідомо послабив хватку і я нарешті змогла вивільнити руку і відскочити від Жеки прямо до Саші.

Саня приобійняв мене за плече і притиснув до себе.

Я була так близько до нього, що навіть відчувала, як б’ється його серце. Швидко, дуже швидко. Він дійсно дуже злився...

— Та пішли ви всі... — кинув нам Жека і пішшов геть.

А Саня... Він так і не відпускав мене. Навпаки, мені навіть здалося, що він... Напевно, в цю мить мої щоки і вираз обличчя видали моє збентеження, тому що Саня вмить відпустив мене.

— Пробач, — він подивився мені в очі. — Ти в порядку?

Я чула піклування в кожному його слові, бачила це піклування в кожній його дії. Я навіть не думала, що він може бути таким... Зовсім іншим. І він так швидко перейшов від тої агресії до цього піклування... Моє серце билося швидко-швидко, мені хотілося подякувати йому за те, що він був поруч...