5. Підтримка і злет. Цінувати можливості?

Коли ми увійшли до їдальні, то батько й мати вже сиділи за столом. Саша чемно привітався, батьки привітались у відповідь.

Потім ми присіли Я обрала місце напроти мами, біля тата, який був в голові стола. Саша сів поруч зі мною.

— Дуже радий, що тепер у Тані є вчитель приблизно її віку, — задоволено сказав батько. — А то раніше все її спілкування зводилося до обговорення кольору сукні на вечірку.

— Скоріше ментор, ніж справжній вчитель, — я усміхнулася.

На другу фразу батька я вирішила не реагувати. З одного боку, я розуміла, що він казав правду і я дійсно ніколи не мала справжніх друзів, з якими могла б обговорити щось більш суттєве, ніж сукня на вечірку і останні покупки в ТЦ. 

— Знов твій сленг...

Батько звучав не надто задоволено. Хоча, хіба я мала цьому дивуватися? Нічого нового.  Окрім того, що тепер я знала, що відповісти.

— Це не сленг! — не погодилася я, усміхаючись. — Правда, Саш?

— Так, правильніше було б назвати це слово простим американізмом, — Саша кивнув. 

Батьки подивилися на нього з дуже розумним виглядом на обличчі. А я ледь стримала сміх. Кумедно було розуміти, що мої батьки теж не все на світі знають. А тато, до речі, ще й брови насупив. Все ж, Саша вмів сказати потрібні слова з потрібною інтонацією та ще й в потрібний час. 

— А чим ви взагалі займаєтесь, Олександре? — до розмови підключилася мама. — Володя мені так нічого і не розповів...

— Загалом, я пишу, — Саша, вочевидь, не очікував, що його почнуть розпитувати.

Схоже, відчував себе не в своїй тарілці і звучав не так впевнено, як буквально одну фразу тому. Він очевидно не звик за надто сильної уваги до його персони. Хоча, це дивно... Ніби непоганий хлопець, мав би користуватися популярністю серед дівчат в універі чи деінде. 

Раніше не помічала, однак зараз... — я подивилася на його руки під тонкою кофтою. — Очевидно, що він фанат спорту. Однак, коли він займається? І де? Невже в кімнаті? Напевно вдягає навушники і... Такі хлопці зазвичай дійсно популярні... 

Так стоп, чого це мене цікавить його популярність серед дівчат? Що це взагалі за думки такі?! Саша абсолютно нецікавий, як хлопець... Він бідний, не має стабільної роботи, він...

Я подивилася на Сашу. Він, вочевидь, вже взяв себе в руки і миленько посміхався моїм батькам. Ні, Саша все ж таки красивий. Доглянутий і вдягається зі смаком, нехай і надто однотипно. 

— А що пишете? — продовжувала допит мама.

А я тим часом перевела погляд на батька. Хотілося відволіктися від дивних думок. Батько ледь помітно усміхнувся. Напевно ж, він вже все знав про Сашу. Це було б логічно, бо ж він би не пустив неперевірену людину до своєї єдиної доньки у вчителі. 

— В основному, сценарії. Раніше спеціалізувався на фестивальному кіно, зараз хочу написати сценарій до серіалу, — Саша усміхнувся.

Тримався доволі добре... Слава Богу. А то вже я почала хвилюватися. Чомусь не хотілося, щоб йому було некомфортно. Він все ж таки хороша людина. Так, вся справа в цьому. Саша просто був хорошою людиною і тому я хотіла його підтримати... 

Я подивилася на маму. Та усміхнулася і знов заговорила.

— Дуже цікаво. Але ж це не надто стабільна робота, правда? Творчість — не те, чим варто намагатися заробити. Творчість має бути хобі. Прямо як малювання для нашої Тані.

На цих словах я мимоволі стисла долоні в кулаки. Не хотілося зараз починати чергову сварку, але й терпіти оці її закидони я теж не збиралася. Ладно б вона напала тільки на мене, але до чого тут він? Це його життя і хто вона така, щоб йому вказувати?... 

— Чому обов’язково хобі? — раптом я побачила, що коли він сказав ці слова, то розслабився. — Творчістю теж можна заробляти. Але ви праві, це не буде так вже легко.

Почувши ці його слова я злегка розслабилася. Саша впливав на мене дивним чином. Навіть не знаю чому. Пари його слів в різних ситуаціях було достатньо і щоб вивести мене, і щоб заспокоїти. 

— Хобі — це просто хобі, але я дійсно вірю, що деякі люди можуть цим заробляти, — я усміхнулася. — Мамо, передай мені салат, будь ласка.

Я подивилася на маму якомога красномовніше. Сподівалася, що вона зрозуміла, що я мала на увазі цим своїм поглядом і словами.

Мама злегка насупилася і передала мені салат.

— Може ти маєш рацію, доню...

Я забрала миску і подивилася на Сашу.

— Сашо, тобі насипати салату? — я усміхнулася.

— Так, дякую, — він усміхнувся у відповідь.

Залишок вечері пройшов в тиші. Поївши, ми з Сашею подякували батькам і піднялися нагору.

Вже біля наших спален я хотіла щось сказати, але не знала що, тож...

— А ти не..

— Не хочеш зайти до мене? — одночасно зі мною сказав він.

А я аж зашарілася.

Не знаю чому.

Саша був зовсім не в моєму смаку, це ж очевидно. Не прямо красунчик, не надто модний, не мажор...