3. Цікавість і нещирість. В мене може вийти...

#продовження знайомства

ТАНЯ

— Ну що, втамували свою цікавість? — таки запитала я цього дивака, коли він почав передивлятися мої ескізи по третьому колу.

Я авжеж все розуміла, але отак намагатися мені сподобатися — це дуже низько. Ніколи не любила лицемірство. Насправді, я його щиро ненавиділа, особливо після останнього прийому у нас вдома.

— О, пробачте, — він закривав альбом і простягнув мені, а я авжеж швидко забрала його. — Ви дуже гарно малюєте одяг. Невже вчитеся на дизайнера? — мало не щиро поцікавився цей репетитор.

Але, авжеж, це все не так вже й щиро.

Невже цього разу батько вирішив найняти актора?

Це було б в його дусі... Хоча, як актор зміг би мене чомусь навчити? Треба розпитати його. Але щоб щось дізнатися, треба було спочатку зробити вигляд, що йду на контакт.

Я усміхнулася.

— Ні, не навчалася, — я похитала головою в знак заперечення. — Я вчилася на економіста, як і має бути в родині типу моєї.

— І вам це подобалося? Хочете працювати за спеціальністю? — продовжував запитувати він.

— Ні і ні. Не подобалося і не хочу.

— А чого хочете?

— Спочатку самі розкажіть про свою освіту, — я знов подивилася йому прямо в очі.

Десь чула, що якщо дивитися людині прямо в очі, то їй буде важко тобі брехати. Не знаю, чи правда це, однак можна було принаймні спробували.

Він на секунду задумався, але таки почав відповідати:

— Я вчився і тут, і закордоном, — спокійно сказав репетитор. — Основна спеціальність — режисер-постановник. Додаткова, яку я отримав вже не в Україні — сценарист.

Його відповідь була неочікуваною... Тобто, я очікувала якогось викладача української, може якоїсь літератури чи навіть етикету(впевнена, таких теж навалом, аби тільки гроші були), а ніяк не сценариста чи режисера.

Хоча хіба сценарист і режисер це не майже одне й те саме?

Я подивилася на хлопця.

Виглядав він доволі звичайно, але більш менш пристойно. Обличчя красиве, пропорційне, темні очі, темне волосся, і тіло підкачане. Не в моєму смаку, однак і не якийсь уродець. Просто звичайний хлопець, яких було повно на вулицях, куди тільки не обернись.

Але оця його освіта... Оце все було реально неочікувано.

— Цікаво, — таки сказала я за декілька секунд. — А чого ви не працюєте за спеціальністю?

— На жаль, поки що мені не дістався достойний проект.

— Або ж вас просто не беруть і ви маєте перебиватися чимось подібним, — я усміхнулася.

Думала, він розізлиться чи ще щось. А він натомість теж усміхнувся.

— Насправді, ви практично вгадали.

Він так легко визнав це... Не знаю. Я б на його місці точно не визнала б такого.  Це якось безглуздо. Але в той самий час ця його відповідь чимось підкуповувала. Можливо, своєю щирістю? Визнавати свої поразки насправді доволі по-дорослому...

— Давайте хоча б спробуємо спрацюватися, — він таки вирішив перервати мовчанку, бо ж я так і не відповіла на його останнє питання та на цю відповідь.

— Добре, — я кивнула і усміхнулася. — Але в мене буде декілька правил...

Слава богу, я додумалася до цього трюку. Я сподівалася, він все підпише і тоді його можна буде здихатися в будь-який момент. Най тільки спробував би підставити мене або шпигувати за мною для батька...

— Цікаво, — він продовжував усміхатися.

— Отже, правила... —  спочатку взяла свій блокнот, але потім таки відклала його. Було шкода витрачати на це саме блокнот.

Взяла серветку. Вона була рівною і з високою плотністю.

— Перше, ми переходимо на «ти», — я усміхнулася і записала першим пунктом «на «ти»».

Треба було завоювати його довіру. Все ж, було б краще якби він був на моїєму боці. Я сподівалася, це буде зробити не так вже й складно. Він був схожий на зовсім простого хлопця... Все мало вийти так, як мені хотілося.

— З цим я змирюся, — він кивнув. — Що далі?

— Друге, ти не даєш моєму батькові ніякої зайвої інформації про мене.

Я авжеж не думала, що проколюся десь і в чомусь перед цим хлопцем, однак в будь-якому випадку, я мала згадати цей пункт.

— Можу я спитати, інформація якого роду вважається зайвою? — вирішив уточнити він.

Дивився так серйозно. Ніби дійсно все собі запам’ятовував, а не просто для галочки.

— Будь-якого, який не стосується твого викладання мені, — твердо сказала я.

Авжеж, я сумнівалася, що він дійсно дотримається цього правила, але подумала, чому б не спробувати.

— Без проблем, — легко погодився хлопець.  — Що третє? І взагалі, скільки ще буде правил?

— А що? — я злегка розгубилася.

Все ж я ще навіть не все продумала...