16. Так зійшлися зірки

Площа перед Палацом Одруження в цей теплий вересневий день нагодувала скоріше ринок. У неділю. Та там яблуку не було де впасти. Скільки людей. Стільки машин. І автобуси, автобуси, автобуси. Площа там дуже велика, та все одно не вміщає усіх охочих одружитися, чи то заміж сходити. Купа народу. Всі такі нарядні, голосливі. Якщо дивитися десь з літака, чи повітряної кулі, то, мабуть, це все було схоже на велике поле різноколірних квітів. І серед них наречені у своїх білих весільних сукнях були наче білі троянди серед звичайних польових квіточок.

Біля самого Палацу і не пройти. Там взагалі щось неймовірне твориться. Палац з одного боку площі, а з іншого звичайні п'ятиповерхівки. А взагалі уся велика площа схожа на квадрат. Зверху - дорога. А знизу селище. От між цими сторонами й стояли одночасно, мабуть, декілька тисяч людей.

Там були й гості, і молоді. І транспорт, на якому всі ці люди приїхали, щоб скоріше провести офіційну частину і скоріше почати неофіційну. 
Та здається дехто вже і почав. Бо з усіх сторін лунали веселі пісні та шампанське лилося рікою

Десь там серед усіх цих людей була і я. У дорогій весільній сукні. З новою пишною зачіскою. У білих підборах з дуже великим каблуком. Мене було і не впізнати.

- Ну то, коли вже наша черга, Рома? - Спитала я у нареченого. - Бо тут можна і до вечора простояти. Бачиш скільки народу?

- Зараз мама сходить і домовиться, щоб нас без черги одружили. Ти задоволена, моя кішечка? - Несміливо спитав мій майбутній чоловік у мене.

- Боже, - промайнула в мене думка. - І мені з цим жити! Сьогодні ці губи будуть мене цілувати. Він може робити зі мною, що схоче. І треба уявляти, що ти усім задоволена. І це тільки початок. А ще свято. А весільна ніч. Боже, яка гидота.

Я озирнулась навколо. Що робити? Матінка Божа, що ж я накоїла! Навіщо це все? Це дурнувате весілля. Цей наречений. Може мама буде йому і вночі підказувати, що та, як зі мною роботи? Треба посміхатися. Робити вигляд, що все гаразд. Боже, спаси мене від усієї цієї ганьби! 

Хтось несподівано смикнув мене за ліву руку. Якась незнайома дівчина в перуці та великих окулярах стояла поруч зі мною.. Вона приклала пальця до моїх губ і потягла кудись за автобус. Там на мене чекала ще одна дивна дівчина. Але голос в неї доволі знайомий.

- Йди та скажи, що тобі треба відійти по жіночих справах. Щось там у білизні виправити. Чекаємо тебе за рогом. - Сказала мені друга дівчина і вони удвох відразу заховалися в натовпі.

Не знаю, що це було. Та я не вагаючись так все і зробила. Пішла та сказала, що треба відійти на хвилинку по своїх дівочих справах. А сама швидко пішла в сторону селища.

За крайнім будинком. В провулку. Стояла автівка дуже схожа на ту, яка була в мого двоюрідного брата. Біля неї курили вже не дві, а цілих три дівчини. Вид в них був ще той.

- На. - Простягнула мені одна з дівчат чоловічій одяг. - Швидко перевдягайся, Наталочка.

Я була, як на автоматі. Швидко стягнула з себе весільну сукню та кинула її просто в пил. Викинула ці кляті підбори, як надалі від себе. Потім лише на долю секунди замислилась, що роботи з білизною. І без усякого сорому ось прямо серед білого дня зняла з себе бюстгальтер, трусики та панчохи та теж кинула їх на асфальт. Швидко натягнула на голе тіло: джинси, футболку та джинсовий піджак. Та ще кеди й бейсболку. Поки я одягалася, одна з дівчат зібрала усі мої весільні речі в один пакунок і закинули їх в смітевий бак.

- Їдьмо! - Наказала чоловічим голосом дівчина в окулярах.

Ми усі швидко застрибнули в автівку. Дали газу та помчали кудись прямо. А потім в перший поворот.

- Здається, встигнули, - сказала дівчина, що сиділа позаду, рядом зі мною. А потім вони всі разом почали сміятися, як ненормальні.

- А я вам казала, що все вийде, - перестала сміятися Тетяна. Бо це саме вона сиділа поруч зі мною.  

- Я тебе кохаю. - Сказав мені мій Сергій, знімаючи з себе перуку та окуляри. - Виходь за мене, Наталочка.

- Та я вже давно згодна, - зізналася я. І чомусь почала плакати.

- Ой. Ну все. Почалося. - Повернувся до мене Микола, бо це саме він і був за кермом. - Поїхали краще відмітимо, як ми сьогодні наречену з весілля вкрали.

І всі почали сміятися. І разом з усіма сміялася і я. Щаслива та кохана.