15. Весілля

От, як навмисно - погода наче літо. Сьогодні я виходжу заміж. За людину, яку я взагалі не кохаю. І навіщо я це роблю? Бо дурна! Ой, мама і яка ж я дурна!

Прокинулась в такому гарному настрої. Мені сьогодні сон наснився, наче мій коханий хлопець, кличе мене заміж і потім ми разом стоїмо та надягаємо обручки один одному. Але ж ні. Тільки очі відкрила, а ось вона висить перед очима. Та клята весільна сукня. Ненавиджу її. Ненавиджу себе. Навіщо це все??

- Ой, Наталочка, ти вже прокинулась? Пора вдягатися. - Це моя тітка Лариса вже над душею стоїть. - Ось і сукня вже готова, тебе чекає. І підбори. А ось дивись, яка краса. Це мама Ромчика тобі передала сьогодні з ранку. - Тітка протягнула мені якійсь пакунок. - Це нова білизна. Що б у шлюбну ніч ти сама красива в нас була.

Я розгорнула пакунок. Марка дорога. Стоїть, мабуть - купу грошей. Так. Гарна. Нічого не скажеш. Та перед ким я повинна її знімати, перед цим шмаркачем Ромою. В якого, то і дівчини ніколи в житті не було?

Що я роблю? Боже! Напитися, чи що? Та ні. Не можна. Я ж обіцяла. Коханий мій, що я таке роблю! Вибач. Як же я втомилася від усього цього. Як до весілля готувалася, то немає коли й подумати було. Одягатися вже час. Он здається і дружка вже розмовляє.

Вмилася. Одягнулася. Все, як робот. Як на автоматі. Перукарка вже чекає. Макіяж. Очі. Вії. Губки. Зачіска. О. Треба ще і підв'язки одягати. Маячня якась. Навіщо вони треба. Щоб потім в зал кидати? Дурість. І все це весілля суцільна дурість. А що далі? Темрява. Краще я б пила. Тоді не так все було і погано. Пила собі та й годі. Купа людей в нас дома юрбилася. Хто ця вся рідня? Чого я їх раніше ніколи не бачила?
Коханий мій, прийде, забери мене звідси! Від цих людей. Від цих обставин. Сама вина. Навіщо це все. Помститися хотіла. Дурепа! Божевільна я! Що ж я роблю!?

- Ой, доню. Наталочка. Поплач моя дівчинка. - Каже мама. - Вона бачить, відчуває, що зі мною щось не так. А я дійсно плачу. Капець вашому макіяжу. Так вам і треба!

- Так. Нічого страшного усі плачуть. - Заспокоїла мене тітка Віра, мамина двоюрідна сестра.

Тільки до дзеркала сіла, як всі щось бігати почали. Кричати. Метушня якась. Пожежа чи що?

- Ой, їдуть, їдуть! А в нас ще нічого не готово. Де кума? Де дружка? - Всі щось бігають. Кричать. Щось вже розбили. А ось і кортеж. Сигналять на всю вулицю чутно. Автівки під воротами встали. Ну, почалося. Тримайся, Наталочка! Ну, я вам зроблю весілля!