10. "Ліки" від кохання

Прочекала я Сергія увесь день, а він так і не прийшов. Мені було дуже неприємно. І образливо. Подруга мала рацію. От цілий день вдома даремно просідила.  А він так не пройшов до мене, до своєї коханої дівчинки. От, як завжди подруга моя виявилася розумніше за мене.

- Наталочку, до тебе Алла прийшла. - Незадоволено покликала мене мама. Матуся нашу сусідку Аллу не дуже любить. Та й у нас на вулиці її майже ніхто не любить. Бо її рідні гнали самогон та завжди в її хаті гульки та п'яний бешкет.

- Чого киснеш, подруга? - Алла вже була на підпитку. - Страждаєш по якомусь хлопцю? Забій. Вони того не варті. Пішли краще до мене. Нап'ємось з горя.

А дійсно. Це гарна думка. Піду і нап'юсь. З горя. Пішов він. Що хочу те й роблю. І хоч я обіцяла собі більше не пити та вести нормальне життя, та зараз усі обіцянки були забуті. На серце було дуже важко. Так боляче на душі. Огидно. Таке відчуття наче тебе зраділи. Так. Піду та нап'юсь.

- Зараз. Чекай. Тількі накину щось на себе та підемо до тебе. Завтра все одно вихідний.

Коли ми прийшли до Алли, то там було дійсно весело.

- Те, що і треба, - подумала я. Бо в мені зараз  була така злість та велике бажання напитися, а заодно помститися Сергію за те, що він не приїхав, як обіцяв мені раніше. Якщо йти до Тетяни, то я вже знаю, що вона мені скаже. Буде нотації читати. Казати, як треба правильно робити. Фу, фу, фу, ці її розмови. Краще нап'юсь. 
Щоб взагалі ні про, що не думати

- Проходьте, проходьте, - запросила нас в хату тітка Лариса.

Це була Аллина мама. Батька в неї не було. А щоб заробити на життя, вони постійно гнали самогон та самі ж його і пили. Та самогон в них дійсно добрий. Всі місцеві любителі знали про цю "веселу" хату і що тут завжди можна купити та погуляти. Та й контингент тут збирався особливий.

- Ой, Наталочка. Яка ж я рада тебе бачити. Проходь до кімнати.

- Здається тітка Лариса вже встигнула хильнути свого продукту, - відразу здогадалась я, та все ж пройшла до гостинної.

Посеред кімнати стояв накритий стіл. Пахло не дуже приємно. За столом сиділи два чоловіки не зрозумілої професії та віку. Вони, побачивши нас з Аллою, відразу потіснилися. Я тут була вже не вперше, тому поводилась майже, як вдома.  

Ми випили усі разом по першій і потом вже все понеслося по накатаний колії. Я пила, і плакала й жалілась. А потім ще здається сиділа на колінах в якогось хлопця. Ми з ним цілувалися. А прокинулась я з ранку. У Алли вдома.

Це був якийсь жах. Не пам'ятаю, що там було вночі. Я швидко зібралася та побігла до себе. Я знала, що дома будуть кричати та сварити. Та, то була фігня, як зрівняти це все з тим, в якому вигляді я прокинулася. Це все той клятий самогон. Фу. Яка гидота. І знаю що мені не можна пити. Бо, як вип'ю я така дурепа. .

- Більше не п'ю. Більше не п'ю. - Повторювала я, як мантру увесь день. Йти до Алли мені було соромно, та ввечері я знов пішли до неї в гості. Бо мені треба було обов'язково чимось "лікувати" своє розбите серце. 

А потім ще й ще. І так майже кожного дня. І це все замість того, щоб поїхати та поговорити. Я пила, думаючи, що це якось допоможе мені забути свого коханого хлопчика. Я пила той клютий самогон кожного дня. Наче це дійсно були якісь ліки від кохання. Час минув. А краще мені не ставало...