9. День народження

 Мій робочий день підходив до завершення. Ще пів годинки та можна забиратися до дому. Я вже мріяла про те, що завтра нарешті субота і ми, як і домовлялися нарешті зустрінемось з моїм коханим. Ах. Як же мені хотілося його цілувати. Хоч увесь день. Закритися десь разом. Дивитися один на одного. Та дарувати один одному різні приємні почуття.

-  Ти, йдеш, Наталія!? - Закричала мені майже в саме вухо моя колега Олена.

- До дому ще здається рано, - відповіла я їй. І далі продовжувала мріяти.

- Та ні. Там у когось з дівчат на другому поверсі день народження, то й нас теж кличуть. У сто п'ятому кабінеті здається.

- А, це головна медсестра. Вона хороша людина. Треба йти. Тільки не надовго. Бо скоро вже до дому треба збиратися.

Ми швидко піднялися на другий поверх. Вже у коридорі було чутно, що комусь дуже весело. Двері були відчинені.

- Штрафну! Штрафн! - Почав кричати хтось з лікарів.

Відмовляться не було ні якого сенсу. Нам з Оленою піднесли по чарці горілки. На столі стояли пляшка та різна їжа. Всі говорили, перебуваючи один одного. Хтось вже і курив у відчинене вікно. Було весело.

- О! Я таке люблю. - Сказала Олена. - Пішли до столу ближче, бо не вистачить, чим заїсти.

Ми випили ще по одній. Запили апельсиновим соком. Потім хтось приніс домашнє вино з винограду. Воно було таке смачне, що майже все відразу і випили. Стало весело та хотілося, сміятися в голос та цілуватися по справжньому. Але я хоч і була п'яна та пам'ятала, що в мене є коханий.

- Мій хлопчик. Вибач. - Мені відразу захотілося поплакати. - Він там, а я тут п'яна. О! - Побачила я, що до нас приєднався Ігор, товариш Сергія, - ні слова. Ну, будь ласка. Моему хлопчику ні слова про це. Мене тут не було.

- Гаразд. - Пообіцяв мені Ігор і якось так дивно на мене подивився. - Пішли, вийдемо вниз покуримо,  - запропонував він мені. - Бо тут вже продихнути не має, як.

- Пішли. - Відразу згодилися я. Бо він дійсно мав рацію. Насмалили у кабінеті кошмар.

На сходах я два рази мало не впала. Та то нічого. 

Добре, що Ігор підхопив мене. Та на третій раз він, якось так підозріла поклав мені руку на сідниці.

- Так. Руку прибрав. Чи ти думаєш, що я п'яна, то все можна!? - Закричала я на нього, як скажена.

- Ти чого? Я просто хотів тебе притримати, щоб ти не впала, - Почав виправдовуватися він, але руку відразу прибрав.

Ми спустилися удвох в підвал. Там було темно. Та зазвичай ми саме там й смалимо постійно.

Стоїмо, куримо. Мовчки. Бо я міркую про те, що в мене завтра побачення і мені треба вже збиратися до дому. І тут ця падлюка нахиляється і ніби хоче мене поцілувати. Ах, ти гад. Слів не розумієш! Я лупцюю його зі всієї силою по щоці.

- Я такого не люблю. В мене хлопець є. Відчепись, гніда! 

А здається йому добряче попала. Бо він побіг кудись, а я пішла до дому збиратися.

На вулиці холодно, то я поки доїхала відразу про тверезила. А про Ігоря я не жалкую. Так йому і треба. Є ж такі нахабні хлопці, що думають, як дівчина п'яна, то їм все можна. Я така дурна, як вип'ю. Але сплю та цілуюсь тільки з тими, хто мені подобається. А не аби з ким. Я вам не шалава, якась там, хлопці. Це я все про себе в умі поки їхала, розмовляла.

Потім пішла до Тетяни та розповіла їй всю цю історію. Мені було смішно. Але моя подруга чомусь не сміялася.

- Я б на твоєму місці поїхала завтра до Сергія та все йому розповіла, як усе насправді було.

- З якого мені переляку до нього їхати, якщо він сказав, що сам по мене приїде? Тим більше, що там, нічого і не було. - От Тетяна завжди все перебільшує. Тим більше, що там дійсно нічного не було. -  Кому Сергій повірить мені чи Ігорю?

- Ти дуже самовпевнена, моя люба подруга, - почала читати мені моралі Тетяна. От є в неї така фішка.- Звісно твій Сергій, як і будь-який чоловік повірить своєму товаришу, а не тобі. Звісно немає впевненості, що отой ваш практикант побіжить все переказувати. Та ти ж розумієш, які бувають люди. Нехороші та підлі. А в цього вашого Ігоря обличчя таке підступне і слизькій він якійсь.

-  Ти усе перебільшуєш. Ну випив він та почав приставати. Всі хлопці такі. Мені цього і не знати. Мало я з ними гуляла та пила. То все фігня. - Я була спокійна. Вірила, що завтра побачення в нас буде. І там я все Сергію розповім. А може й ні. Життя покаже.

- Все одно треба їхати. Але, як хочеш. Ти ж вперта, як оті двері, - розсердилась на мене Тетяна і на цьому наша розмова була закінчена. Але кожен залишився при своїх думках.