6. Моє коханечко

 Я просиділа цілий день вдома та Сергій так не пройшов. Не знаю у чому була причина. Може дійсно він вирішив, що Микола мій хлопець. А може не настільки я йому і сподобалося, щоб він їхав до мене, як то кажуть, край за очі.

Коли я в понеділок прийшла на роботу, то була на Сергія дуже-дуже зла. От погано, що він мені з ранку не попався. А ще й потім на роботі так нерви вимотали.

Сьогодні я в першу зміну. А як ви знаєте, то з ранку найбільше приходить людей до лікарні. І всім щось треба. Всі чогось вимагають. Я уся і без того на нервах, а тут ще й ці хворі йдуть та йдуть. Наче сказилися.

Після роботи я вийшла з лікарні розлючена, хоч воду на мені зігрівай. По сходинках йду дуже обережно. Бо я на підборах. А там у нас крига. Під ноги лише собі дивлюся і тут хтось мене на ім'я гукає.

- Наталія. Тебе можна на хвилинку?

Підіймаю очі, а це Сергій. Прийшов і дивиться на мене закоханими очима. І посміхається. Радий такий. Ну, думаю, я тебе зараз зроблю. За те, що я учора весь свій вихідний день просиділа і гуляти нікуди не пішла.

А на вулиці сніжно так. Гарно. Морозно. Така зима чарівна стоїть. Та на мене це не діє. Особисто я не романтик. У нас на районі так заведено. Випили. Потанцювали. А потім десь пішли, темні кутки шукати. Все просто і без зайвих слів. Но я тільки по коханню. Я вам не аби, хто. Дівчина з принципами.

- Взагалі, то я поспішаю. - Я так це гордо та грубо сказала, що аж сама себе злякалась. Ще втече з переляку. І я дуже здивувалася, коли він натомість запропонував мене до зупинки провести.

А я ж шкодлива, злопам'ятна. Спеціально сказала, що мені на автобус треба, а не трамвай, чи там тролейбус. Бо на автобусну зупинку треба у два рази довше йти. Я то взагалі ніколи туди не ходили й шлях тільки, но приблизно уявляла.

- Ну, то пішли, - сказав Сергій. - Я знаю коротку дорогу, - і повів мене через якісь двори.

Я звісно зрозуміла, що так буде скоріше. Але я не хотіла скоріше. Я хотіла довше з ним побути. Зрозуміти, що він за людина. Поспілкуватися.
Але ж не могла я про це так прямо сказати. От і маю тепер. Ще дійсно прийдеться на автобусі до дому їхати. А мені, або трамвай тільки, або тролейбус підходить. Бо з автобуса потім довго повертатися треба.

Всю дорога ми розмовляли. Точніше Сергій без кінця мене про все питав. Йому все про мене було цікаво.

Потім ми довго стояли на зупинці.
Було дуже холодно. Я спеціально хотіла побути з ним, як найдовше і пропускала один автобус за іншим.

Мабуть, ми простояли так години дві, не менше. Я була добре вдягнута. А Сергій ні. Тому я його нарешті пожаліла. Вже ми сіли в перший ліпший автобус та поїхали до тієї зупинки де я могла перемісти на тролейбус, якій іде прямо туди, куди мені треба.

- Я проводжу тебе до самого твого дому, - запропонував мені Сергій

Та я йому відмовили. Він дуже наполягав. Але мені стало його жаль. Бо дійсно, він так змерз!

- Йди до дому. - Сказала я йому. - Далі я сама вже доїду. Не треба мене проводжати. Бо в мене хлопець є.

Не знаю навіщо це я ляпнула. Ні, знаю. Щоб він скоріше йшов до дому. От і сказала перше, що спало на думку. Бо дуже не хотіла, щоб Сергійко їхав зі мною цілу годину, потім йшов зі мною до мого дому ще пів години. А потім ще й і назад йому повертатися треба було!

Йди до дому, мій милий. Кохання, моє дороге. - Подумала я про себе. Але не сказала. Бо ще досі я не знала, як же цей хлопець до мене відноситься. Може він зі мною тільки заради сексу. Такого добра в мене і так вистачає. Мені хотілося, щоб хтось покохав мене не за груди, чи за моє тіло, а саме мою душу. Звідки я знаю. Може і цей такий. Віддаси йому серце, відкриєш душу. А він переспить з тобою та потім ще й усім своїм знайомим буде бігати та розповідати, що я шльондра та усім підряд "даю". Знаємо. Було вже таке. Тому зараз я дуже прискіпливо до усього такого ставлюся.

Здається Сергій засмутився, як почув, що в мене є хлопець. Він якось і посміхатися перестав та пішов собі дуже швидко. Ну, головне, що пішов та не буде мерзнути. Бо ще й захворіє, мій хлопчик. Так я вже його називала. А з усім іншим я потім вже розберуся.