Про ракурси

Коли двері печери зарипіли, птах на ім’я Крек заляскав крилами і пронизливо закричав, намагаючись попередити візитера про небезпеку — хоч і без великої надії на успіх. По темних кутах були розкидані порепані кістки тих, хто не зважав на попередження. 

Болото поруч із птахом забулькало, вивергаючи сморід в без того задушливе повітря, а слідом за смородом на гору почав підійматися монстр, який сам себе пихато називав Бир. 

Можливо, Бир був не самим сильним, спритним або швидким, але він вмів наганяти жах — вмів так, що найсильніші роняли зброю з заслаблих рук, найспритніші спотикались об власні ноги, а найшвидших паралізувало з переляку. Ще й репутація працювала на Бира — герої, що наважувались кинути йому виклик, заздалегідь були наїжачені, ще пара фокусів — і все, голими клешнями можна було брати.

Бир почав розбухати, як зазвичай, але потім завмер, наче замислившись.

Цей візитер не крався, як попередні, а базікав, наче по телефону. Зовсім дурний, чи що? Кроків було не чути, але голос наближався, ніби плив у повітрі:

— Ага. Ага. А він що?.. Та невже?.. Ну і?..

На порозі навпроти світла з’явився силует і Бир заревів так, що зі стелі пил посипався — проте замість впасти, візитер лише приклав руку до слухавки й глянув з докором. 

— Хвилину, котю, зараз перемкну на гарнітуру, це одоробло вже тут.

Поки мізки Бира рипіли, повільно перетравлюючи нетипову реакцію, гість пововтузився з технікою та витягнув меч. В непевному світлі стало видно, що це ельф. 

Нарешті Бир дійшов висновку, що слід діяти за звичайним планом (інших реакцій і запасних планів він все одно не мав) і вдарив мацаком — але рефлекси у гостя були відточені й ухилився він — принаймні, цього разу — досить легко. Крек сховав голову під крило. Він з радістю покинув би це місто, але магія не давала: Бир мав харчуватися хоч чиїмось страхом, коли не було гостів. 

— Ну і що він на це?...

Бир заревів — тепер вже трьома велетенськими пащами. Ельф зацікавлено глянув на нього:

— Хм… Секунду — слухай, а стосовно язиків у клярі, що ти казала, що з тим проєктом? Тут бачу здорові такі, може, з ними спробуєш?

Заревівши щось на кшталт «Що-о-о?!» Бир викинув вперед пазуристу лапу: м’язи з неї миттю звалилися, лишилися самі шиповані кістяки. Для залякування працювало бездоганно: на цьому етапі десь третина гинула, інші намагались втекти, молилися або кликали маму (тільки один чомусь поліцію). 

З безмежно-радісним «О!» гість ухилився і відрубав Биру лапу.

— Котю!!! Я тобі для бульону таке надибав!!!

Від несподіванки, болі (й.. невже переляку?) Бир викинув свій головний козир: перетворився на перекручене химерне страхіття з чотирма головами, шістью ікластими заслиненими пащами, лапами, що тягнулися просто з розкритого шлунка й…

— Котю, я зараз пару фоток зроблю для своєї статті, потім ще глянеш, може, тобі щось піде на конкурс тортів до Хеловіна? Ти ж почала вже потроху продумувати цьогорічний? 

Це була остання крапля. Використовувати для залякування внутрішній запас кислоти було небезпечно для здоров’я, але ж не міг Бир програти?!  

— Тю, у нього слина стала підлогу проїдати. Тобі кислота для блюда потрібна? Хм… Ні, не знаю, чим він її виробляє, але пошукаю потім… Так, потім подивлюся. Печінку, ага, що ще? Серце, добре. Які саме яйця, гніздо шукати чи ті? А, добре, можна тільки подумати, яке вино підібрати. Що?... А, ну це скоріше під пиво. 

Бир почав накалятися. Щоби чари жаху спрацювали, на нього повинні були дивитись, як на монстра, як на вбивчий жах, як на провісника інфаркту, а не як на суповий набір! А цьому вухатому падлюці хіба що возика з супермаркету не вистачало!

— Тьху блін, як в бані. До речі, котю, а давай в сауну сходимо? Що? Ага, так, тільки зараз, секунду, — він завозився з держаком, — тільки клинок до додатка підключу, треба тут вже закінчувати.

Бир в лютій знову вдарив мацаком. Гість, продовжуючи вовтузитись з держаком, байдуже відхилися, але все ж трохи зачепився за стіну, через що ввімкнувся громкий зв’язок. Жіночий голос з незрозумілою інтонацією потягнув:

— Ну, у тебе з клинками проблем не буває.

— Ой, ну тебе, — протягнув гість зі страшенно задоволеним виглядом і поправив гарнітуру.

Про що вони взагалі?! Він мав зосередитися на страху, а не на якихось дурних теревеньках! Бир гахнув по стіні так, що пил посипався.

— А? Та не страшно, розпорошив фігню якусь. Не зрівняти з тим, що було з твоїми вибуховими сирниками. Угу… Ой, ну про твої булочки я загалом мовчу, ти ж знаєш, я заради твоїх булочок на край світу і далі готовий.

Це було сказано з такою інтонацією, що у Бира аж іскри з очей від люті посипалися. Цей ненормальний взагалі усвідомлював, де він і проти кого він? З голодного краю чи що, щоб таким голосом казати про якусь там випічку?!

Спантеличений, перегрітий від люті, заслаблий від втрати кислоти, Бир рвонув уперед, націлившись заблокувати руку з мечем — і напоровся на кинутий лівою рукою ніж. Крек, відчувши, що чари впали, заляскав крилами і щодуху чкурнув назовні.

…Деякий час він сидів біля печери, насолоджуючись сонцем, і потроху приходячи в себе після полону. До того ж хотілось побачити, як рятівник нормально вийде: хіба мало, які там наостанок можуть бути сюрпризи.

Втім, сюрпризів не виявилось. Рятівник вийшов десь за пів години: замурзаний кров’ю, але цілком задоволений. Він тягнув зроблений з бирової шкіри мішок, в якому димілося кілька органів. Трохи постояв біля входу, задоволено мружачись на сонце, і видихнув: «Треба ж таке, спрацювало». Потім, помітивши струмок неподалік, помив руки від крові і зібрав великий строкатий букет польових квітів. І пішов собі: з требухою і квітами.

Мабуть, до своїх булочок або що там була за випічка. Дивно, думав Крек, але кожному своє щастя.