Знайомство

Дедлайн за своєю сутністю — це щось на зразок гравітації: невидиме, але важке. Втім, Хельді було не звикати: деякі страви заздалегідь не приготуєш, і пиріг «Цнотлива сукуба» серед них — необхідні квіти розквітали тільки сьогодні.

Вони вже червоніли попереду, прямо посеред ранкових променей на невеликому пагорбі. Не пейзаж — казка, обов’язково треба сфотографувати. В редакції люблять, коли рецепт-пошаговка включає якомога більше фотографій кроків, збору інгредієнтів в тому числі. 

Щулячись від прохолоди, Хельда зробила кілька фото і спритно почала дряпатись нагору. Не те щоб вона була фанаткою спорту, але деякі інгредієнти захочеш дістати — станеш і бігуном, і повітряним акробатом, і альпіністом.

Деякий час шерех листя розбавляло тільки цвірінькання птахів, але потім неподалік почулося ніби як гарчання, і Хельда зупинилася на стрімкому схилі, вчепившись в одні корчі пальцями та спираючись ногами на інші. Подейкували, ніби в лісі завівся небачений хижак, але ж певно брехали: досі ніхто не постраждав і на власні очі його не бачив. Сліди ж та звуки — то ні про що, може, підлітки пустують.

Трохи зачекавши, Хельда знизала плечима і полізла вище. Вся зелень навколо була вогкою від роси, і просякнутий нею холодний одяг липнув до тіла, бррр, і між пальцями ніг забилося повно бруду, і руки почали трішки втомлюватися, але квіти були вже близько. Нарешті, підтягнувшись, Хельда торкнулась пальцями соковитих пелюстків — і побачила над собою червоне око. 

Тіло мимоволі закрижаніло, навіть дихання завмерло. Хельда пові-і-і-ільно почала відводити руку назад. Поруч почулося гарчання, а порив вітру доніс виразний сморід. По-о-ові-і-і-ільно на-а-аза-ад… Поряд з першим оком розплющилися ще три, ніби у невідомої істоти вони йшли квадратом. Гарчання стало голоснішим, а руки ніби паралізувало; наступної миті Хельда побачила роззявлену зубату пащу, а ще наступної — те, як в цю пащу влетіла стріла й весь світ раптом потонув у червоному спалаху.

***

Коли Хельда розплющила очі, вона побачила лячне нічого. Повну, абсолютну темряву.

— Не хвилюйтесь, — одразу почувся над головою чоловічий, проте досить мелодійний голос, — сліпота тимчасова, вже до вечора пройде. Коли хруки гинуть, вони розпадаються на подібне сліпуче світло. На жаль, у мене не було часу вас попередити, щоб заплющили очі. Я Керефін.

— Хельда, — поки що сил вистачило тільки на цю відповідь. 

Хельда заплющила очі й проаналізувала відчуття. Здається, вона таки гепнулась зі схила, але не смертельно: пара синців на боках та дупі, подряпане передпліччя та й усе. Можливо, цей Керефін встиг якось її зловити. 

Ну, можна сказати, відбулася переляком. Подряпини, синці — те все дрібниці, але ж, стоп… 

ДЕДЛАЙН!

Аж скрикнувши і сівши одним ривком, Хельда затулила долонями обличчя. Як вона готуватиме наосліп?! Зірваний дедлайн! Позор! Ганьба! І квіти квітуть тільки сьогодні, тобто… ЗІРВАНИЙ НА РІК ДЕДЛАЙН!

— Що з вами?! — голос злякався. — У вас внутрішня кровотеча? Мозок отікає? Кістка зламана? Дві кістки? Де болить?

— ЗІРВАНИЙ! НА РІК! ДЕДЛАЙН!

— Ого, — помовчавши, голос з солідарно-трагічними нотами поцікавився: — вже увесь геть зірваний чи я вам можу якось допомогти?

Хельда повільно відвела руки від обличчя. Це був варіант. Матуся, звісно, сказала б, що пускати чоловіка, ще й незнайомого, у власну кухню — це дуже непристойно. Бабуся б підморгнула та розреготалася, а потім суворо підібгала вуста і сказала, що робота й дедлайни перше за все — а потім підморгнула би знову. Отже…

— Добре, дякую. Дуже соромно вас обтяжувати, але не можу відмовитись, — Хельда сперлася долонею об землю, щоб встати, після чого її підхопили за другу руку і поставили на ноги. Це був хтось неочікувано високий, ох. Прям неприродно високий. — Перепрошую, шановний… А ви що, людина?

— Ні, ельф, — долинуло зверху. — Сподіваюся, ви не расистка?

***

Опинившись на власній кухні й на власному стільці, Хельда видихнула. Тут вона почувалася набагато впевненіше. Крім того, Керефін неподалік плескав та грюкав, готуючи стартовий чай, і це теж втішало.

Копирсатись у плюсах-мінусах та інших подібних інтегралах Хельда не любила і ситуацію бачила просто: завдання ще можна виконати і це головне. Квіти Керефін таки дістав, рецепт вона пам'ятає, помічник є — Йаванна в поміч.

Бентежив тільки один момент: дорогою додому вони пройшли повз величезний вітряк для кави, місцевий туристичний об’єкт, і, судячи з усього, там якраз була група гномів-туристів. Думка, що випадкове фото увічнить, як Керефін вів її за руку, була водночас зухвалою та ніяковою. «О-о, — скажуть, — вся в бабку пішла, навіть переплюнула, та кажуть тільки гномів водила втихаря, а ця аж…»

Тут роздуми перервались — прямо перед нею тихо стукнула об стіл чашка й повітря наповнилося духмяністю суничного чаю.

— Ой! — Хельда аж на стільці підскочила, — я перепрошую, а ви не могли б не так тихо ходити? Несподівано якось.

Керефін засміявся:

— Можу навмисно тупотіти або дзвоник прив’язати до шиї.

Пирхнувши, Хельда намацала чашку і відпила. До речі, цікаво, як він виглядає.

Деякий час вони мовчали. Чай остаточно заспокоїв та налаштував на діловий лад. Пити щось смачне перед початком важливої справи привчила бабуся, «бо справ багато, а ти у себе одненька киця, і світ повинен знати своє місце». 

Нарешті, допивши останню краплю, Хельда розмашисто стукнула горнятком по столу (добре хоч не розбила):

— Ну, вперед. Спочатку треба шість яєць, відділити білки від жовтків, другі змішуємо з чотирма видами цукру. Перше, мабуть, ви зробіть, потім подайте мені миску та банки, вони стоять на зеленій полиці, підписані. А ви зніматимете. 

— Чесно кажучи, я не зовсім те щоб спец, але зроблю, що зможу, — пролунало зверху й зовсім неподалік, наче він сидів поряд.

Ну, принаймні чесно. Звісно, всі ельфи зарозумілі задаваки (згадати тільки, скільки зусиль коштує додатися в «друзі ельфів» в соцмережах, і заради чого?), але з цим ніби можна було домовитися.