Знайомство

Дедлайн за своєю сутністю — це щось на зразок гравітації: невидиме, але важке. Втім, Хельді було не звикати: деякі страви заздалегідь не приготуєш, і пиріг «Цнотлива сукуба» серед них — необхідні квіти розквітали тільки сьогодні.

Вони вже червоніли попереду, прямо посеред ранкових променей на невеликому пагорбі. Не пейзаж — казка, обов’язково треба сфотографувати. В редакції люблять, коли рецепт-пошаговка включає якомога більше фотографій кроків, збору інгредієнтів в тому числі. 

Щулячись від прохолоди, Хельда зробила кілька фото і спритно почала дряпатись нагору. Не те щоб вона була фанаткою спорту, але деякі інгредієнти захочеш дістати — станеш і бігуном, і повітряним акробатом, і альпіністом.

Деякий час шерех листя розбавляло тільки цвірінькання птахів, але потім неподалік почулося ніби як гарчання, і Хельда зупинилася на стрімкому схилі, вчепившись в одні корчі пальцями та спираючись ногами на інші. Подейкували, ніби в лісі завівся небачений хижак, але ж певно брехали: досі ніхто не постраждав і на власні очі його не бачив. Сліди ж та звуки — то ні про що, може, підлітки пустують.

Трохи зачекавши, Хельда знизала плечима і полізла вище. Вся зелень навколо була вогкою від роси, і просякнутий нею холодний одяг липнув до тіла, бррр, і між пальцями ніг забилося повно бруду, і руки почали трішки втомлюватися, але квіти були вже близько. Нарешті, підтягнувшись, Хельда торкнулась пальцями соковитих пелюстків — і побачила над собою червоне око. 

Тіло мимоволі закрижаніло, навіть дихання завмерло. Хельда пові-і-і-ільно почала відводити руку назад. Поруч почулося гарчання, а порив вітру доніс виразний сморід. По-о-ові-і-і-ільно на-а-аза-ад… Поряд з першим оком розплющилися ще три, ніби у невідомої істоти вони йшли квадратом. Гарчання стало голоснішим, а руки ніби паралізувало; наступної миті Хельда побачила роззявлену зубату пащу, а ще наступної — те, як в цю пащу влетіла стріла й весь світ раптом потонув у червоному спалаху.

***

Коли Хельда розплющила очі, вона побачила лячне нічого. Повну, абсолютну темряву.

— Не хвилюйтесь, — одразу почувся над головою чоловічий, проте досить мелодійний голос, — сліпота тимчасова, вже до вечора пройде. Коли хруки гинуть, вони розпадаються на подібне сліпуче світло. На жаль, у мене не було часу вас попередити, щоб заплющили очі. Я Керефін.

— Хельда, — поки що сил вистачило тільки на цю відповідь. 

Хельда заплющила очі й проаналізувала відчуття. Здається, вони таки трохи гепнулась зі схила, але не смертельно: пара синців на боках та дупі, трохи подряпане передпліччя та й усе. Можливо, цей Керефін встиг якось її зловити. 

Ну, можна сказати, відбулася переляком. Подряпини, синці — те все дрібниці, але ж, стоп… 

ДЕДЛАЙН!

Аж скрикнувши і сівши одним ривком, Хельда затулила долонями обличчя. Як вона готуватиме наосліп?! Зірваний дедлайн! Позор! Ганьба! І квіти квітуть тільки сьогодні, тобто… ЗІРВАНИЙ НА РІК ДЕДЛАЙН!

— Що з вами?! — голос злякався. — У вас внутрішня кровотеча? Мозок отікає? Кістка зламана? Дві кістки? Де болить?

— ЗІРВАНИЙ! НА РІК! ДЕДЛАЙН!

— Ого, — помовчавши, голос з солідарно-трагічними нотами поцікавився: — вже увесь геть зірваний чи я вам можу якось допомогти?

Хельда повільно відвела руки від обличчя. Це був варіант. Матуся, звісно, сказала б, що пускати чоловіка, ще й незнайомого, у власну кухню — це дуже непристойно. Бабуся б підморгнула та розреготалася, а потім суворо підібгала вуста і сказала, що робота й дедлайни перше за все — а потім підморгнула би знову. Отже…

— Добре, дякую. Дуже соромно вас обтяжувати, але просто не можу відмовитись, — Хельда сперлася долонею об землю, щоб встати, після чого її підхопили за другу руку і поставили на землю. Це був хтось неочікувано високий, ох. Прям неприродно високий. — Перепрошую, шановний… А ви що, людина?

— Ні, ельф, — долинуло зверху. — Сподіваюся, ви не расистка?

***

Опинившись на власній кухні й на власному стільці, Хельда видихнула. Тут вона почувалася набагато впевненіше. Крім того, Керефін неподалік плескав та грюкав, готуючи стартовий чай, і це теж втішало.

Копирсатись у плюсах-мінусах та інших подібних інтегралах Хельда не любила і ситуацію бачила просто: завдання ще можна виконати і це головне. Квіти Керефін таки дістав, рецепт вона пам'ятає, помічник є — Йаванна в поміч.

Бентежив тільки один момент: дорогою додому вони пройшли повз величезний вітряк для кави, місцевий туристичний об’єкт, і, судячи з усього, там якраз була група гномів-туристів. Думка, що випадкове фото увічнить, як Керефін вів її за руку, була водночас зухвалою та ніяковою. «О-о, — скажуть, — вся в бабку пішла, навіть переплюнула, та кажуть тільки гномів водила втихаря, а ця аж…»

Тут роздуми перервались — прямо перед нею тихо стукнула об стіл чашка й повітря наповнилося духмяністю суничного чаю.

— Ой! — Хельда аж на стільці підскочила, — я перепрошую, а ви не могли б не так тихо ходити? Несподівано якось.

Керефін засміявся:

— Можу навмисно тупотіти або дзвоник прив’язати до шиї.

Пирхнувши, Хельда намацала чашку і трохи відпила. До речі, цікаво, як він виглядає.

Деякий час вони мовчали. Чай остаточно заспокоїв та налаштував на діловий лад. Пити щось смачне перед початком важливої справи привчила бабуся, «бо справ багато, а ти у себе одненька киця, і світ повинен знати своє місце». 

Нарешті, допивши останню краплю, Хельда трохи розмашисто стукнула горнятком по столу (добре хоч не розбила):

— Ну, вперед. Спочатку треба шість яєць, відділити білки від жовтків, другі змішуємо з чотирма видами цукру. Перше, мабуть, ви зробіть, потім подайте мені миску та банки, вони стоять на зеленій полиці, підписані. А ви зніматимете. 

— Чесно кажучи, я не зовсім те щоб спец, але зроблю, що зможу, — пролунало зверху й зовсім неподалік, наче він сидів поряд.

Ну, принаймні чесно. Звісно, всі ельфи зарозумілі задаваки (згадати тільки, скільки зусиль коштує додатися в «друзі ельфів» в соцмережах, і заради чого?), але з цим ніби можна було домовитися.