66

Два дні пролетіли як один, а ночі тягнулися неймовірно довго. Я намагалася гнати від себе спогади про нашу розмову. У школі Вадим вів себе так, наче між нами ніколи нічого не було. Абсолютно не дивився в мою сторону, не шукав мене поглядом. На уроці відповідав стримано, без зайвого погляду. І Світлана,схоже, просікла, що з ним щось сталось, бо приклеїлася до нього, як жуйка. Це злило жахливо, але вкотре нагадувало про нашу різницю і соціальні статуси і про безнадійність наших стосунків. Я, мабуть, раділа, що все закінчилось саме так: ніхто нікому нічого не винен. Можливо, я пошукаю роботу в іншій школі, щоб пів року не розминатися з Вадимом. Хоча, це ж тільки пів року, потерплю, а там він випуститься і все стане на свої місця. Дивно, але думки про Андрія якось самі собою зникли з голови. Не хочу думати про нього. Аж неприємно. Лише дякую долі, що той урок був безкоштовним. Тепер треба розрахуватися за навчання на влвсному досвіді. Та зараз не до цього. Сьогодні надто напружений день бо маю провести два новорічні свята: зі своїми та одинадцятикласниками. Я знаю, що все пройде на вищому рівні, бо ми всі сумлінно готувалися до цих свят і з нетерпінням чекали цієї передноворічної метушні.

Школа прикрашена, мов резиденція Діда Мороза. Навколо блискучий дощик, кольорові іграшки, новорічні фотозони, всі сьогодні вбрані у новорічні костюми. Це я обожнюю у нашій школі - свято так свято! І я підібрала собі костюм феї Дінь-Дінь і була в темі з учнями). Нарешті настрій злетів угору. Улюблена робота як завжди виручає і стає найкращими ліками від всіх хвороб. Зараз не до старшокласників, їхній хоряний час буде увечері. Тому ми з моїм класом веселимося на повну, вбираючи в себе новорічний настрій.

Наближається вечір. Вечір старшокласників. Тут я виступаю в ролі організатора,тому доведеться побігати. Одинадцятикласники зійшлися раніше, щоб перевірити , чи все готове до дійства. Вадим прийшов з усіма. На мене нуль реакції. То добре. Правда, не так сталося, як гадалося (я ж, дурепа, раділа, що новорічні свята ми зустрінемо разом з Вадимом), але все на краще. Так не мало бути?? Але ж...

Я все в тому ж костюмі Дінь-Дінь що називається, літаю серед старшокласників. Для натуральності навіть чарівного золотого пилку у торбинку набрала і розсипаю на всіх. Весело. Вечір вийшов що  треба. Ми всі задоволені своєю роботою. Час дискотеки. Ще раніше ми вирішили, що влаштуємо її в школі, а там як вийде. Дискотека новорічна, тому ніхто не перевдягається після дійства. Коли наш місцевий ді-джей поставив перший новорічний трек, я з полегшенням зітхнула і зручно вмостилася на стільчику в глядацькій зоні.

Роздивлялася дітей. Так, саме дітей, бо зараз вони безтурботні і веселі, святкують свій останній шкільний Новий рік. Це сумно. Але попереду в них незвідане майбутнє. То ж варто радіти. Мимоволі мій погляд зупинився на статечній фігурі Вадима. Сьогодні він казковим ельфом. Дуже красивим ельфом. М, я ж фея! Я ненавмисне! Чесно! І яка різниця. Вони з Світлячком-Світланою чудово пасують одне одному. За ці два дні я вирішила, що більше не буду пробувати влаштувати своє особисте життя, а повністю присвячу себе роботі. Це в мене виходить "на відмінно". Було б весело, якби не було сумно. Мені. Іринка обіцяла приїхати на свята і вигуляти мене в якомусь клубі. мабуть, піду, бо час перезавантажитися. 

Учні весело водили хороводи навколо ялинки а ді-джей розпалював їх веселими треками. Та ось у колонки розвучало "Час перепочити! Мєдлячок!" І всі по команді почали "паруватися". Та пара, яка мене зацікавила, десь зникла. І спостерігати за натовпом стало нецікаво. 

Я заплющила очі і почала віідаватися першим нотам приємної мелодії. Раптом відчула, що біля мене хтось з'явився. Розплющила очі - Вадим.

- Зоряно Олександрівно, дозвольте  запросити Вас? - він простягнув до мене руку, запрошуючи.

Один танок. нічого страшного, що я ображена на нього. Я ж ображаюся не на цього Вадима, а на того, іншого, мого...

- Будь ласка, - я посміхнулася і вклала свою долоню в його.

Він веде. Ммм, як мені подобається з ним танцювати. Мовчимо. Схоже, нам обом є про що помовчати. Його дотики обпалюють тіло через тканину одягу. Ще трохи і я, як завжди перетворюся на зефірку.

Одразу не помітила, як ми "дотанцювали" за ялинку, туди, де майже нікого не було. Та не майже, а нікого. Всі крутилися в центрі. Вирішила сама не реагувати на це. Зараз Вадим нас виведе. Але він не поспішав це робити. Навпаки, дещо сповільнився і відсторонився.

- Зоряно, я знаю, що зі мно складно, - проговорив хлопець, нахилившись, перекрикуючи музику, - Та я хочу, щоб ти знала, що я кохаю тебе єдину і не уявляю свого життя без тебе. 

Гм, такого повороту подій я, чесно кажучи, не очікувала, тому була збентежена. Просто дивилась на нього широко розплющеними очима і все. А Вадим тим часом засунув руку у кишеню і дістав звідти оксамитову коробочку не знаю якого кольору, бо темно, відкрив її, а там... каблучка.... Великий красивий камінь заблищав у світлі проекторів. Я переводила погляд з каблучки на злопця і нічого не розуміла.

- Моя Зірко, це запрошення в майбутнє.Чи приймеш його? - такого освідчення я ніколи не чула в жодній передачі...

- Я... я... Вадиме... Каблучка? Але... - мдааа, філолог, що тут скажеш.

- Каблучка. Мій подарунок тобі до Нового року. Звичайно, вона має прямолінійне призначення, але це якось трохи зарано)), - від всміхався  по-дорослому і впевнено. - То прийми її як запрошення у наше майбутнє. ТИ будеш зі мною?