65

Сьогодні надворі вже справжня зима. Вулиці засніжені, мороз хрумтить під ногами крихкими сніжинками. Я йду на роботу з дивним передчуттям. Мені думається, що у моєму житті знову щось має змінитися. Причому, я не впевнена, що в кращу сторону. Вже кілька днів я думаю про наші з Вадимом стосунки і розумію, що я не хочу цих стосунків. Вчора, коли довго не могла заснути, написала Іринці. Пів ночі ми з нею проговорили, колупаючись у моєму житті. І саме ця розмова наштовхнула мене на нові думки. Я спробувала максимально подивитися на своє життя збоку. Перспектив нуль, майбутнє без горизонтів. Норм так...

У школі , як завжди, гамірно. У коридорі я зустрічаюся з Вадимом. Він ловить мій погляд і здивовано підіймає брови. Хех, він зрозумів, що щось не так. 

Я проводжу уроки, відволікаючись на телефон. Мені пише Вадим. Це починає дратувати. Якщо йому байдуже на навчання, то я, все-таки, вчителька! Після уроків генеральна репетиція, бо за два дні новорічне свято. Отже, я буду зайнята. Завершую урок "на автоматі", благо, діти так само незібрані. Та їм добре, бо вони чекають свято, а я не знаю, що чекати. 

Після уроків Вадим ловить мене біля актової зали, у неосвітленому коридорі.

- Зоряно Олександрівно, у мене до Вас є одна розмова. Можете приділити мені трохи Вашого безцінного часу? - у голосі хлопця чується нервовість , злість і насмішка.

- Вадиме, як ти знаєш, у нас зараз репетиція почнеться. Мій безцінний час не гумовий. Все, що стосується уроків, вирішуємо на уроці, а решта... 

- Мені при всьому класу спитати, що з тобою сталося, чрму ти мене динамити почала? - Вадим, схоже не дуже хотів підтримувати  те, що я собі надумала.

- Вадиме!

- Що, Зоряно? Що?

- Зараз не час для задушевних розмов. Починають сходитися діти, - я з усіх сил намагалася тримати дистанцію. Але мені капецьно хотілося притулитися до нього і забути про все на світі. Та в реальність мене повернули спогади про Мар'яну.

- Вибач, я маю йти, - я зішкребла всю можливу впевненість у собі і подивилася на хлопця. Звичайно, він був злий. 

- Розмова за тобою, - Вадим любив останнє слово залишати за собою. Розвернувся і пішов. А я залишилася посеред темного коридору сама. Взагалі-то, я дещо інший сценарій складала...

Після репетиції всі дружно поспішали додому. Я в тому числі. Та не так сталося, як гадалося. На півдорозі до автобусної зупинки мене, звичайно ж, наздогнав Вадим. Він підійшов зі спини, а оскільки я не збиралася з ним говорити, то і зупинятися теж не збиралася. Він схопив мене за лікоть і рвучко повернув до себе.

- Зоряно, якого біса ти надумала? Що це за ігри? Чому ти мене ігнориш цілий день? - він дивився своїми океанами, а я розуміла, що знову перетворююсь на зефірку. Фіговенький Іринка психолог, ми не те вчора вночі накопали). Я все-таки хочу бути з Вадимом. І мені подобається його увага, а не якісь примари з минулого.

-Вадиме, ти надто міцно стискаєш мою руку, - я вирішила приміряти роль жертви. - Я тебе не ігнорю, а тримаю дистанцію. Це нормально і природньо. І не надумувала я нічого. Просто зібрала факти...

- О Господи! Які факти? Що ще ти нафантазувала?

- Це не фантазії, юначе, а реальність: твоя Мар'яна моніторить мої соцмережі, постійно з'являється там, де буваємо ми. І випадково опиняється на одній вулиці з нами чи в одному кафе! Це не фантазія Це, як мінімум, підозріло! Скажи, вона перевіряє, чи стверджується ваш план? Це ти з нею придумав закадрити училку? І, як я розумію, строку в тебе до Нового року було, раз зараз активізувалися?? - я вже просто не могла стримуватися. Знаю, що це низько, ось так примітивно виясняти стосунки, посеред вулиці, але я вже завелася. Останнім часом ця історія почала нависати наді мною важкою хмарою і мені просто захотілося якось завершити її.

Вадим стояв розгублений і спантеличений. А ще злий. Його блакитні океани очей потемніли і я бачила, що там зараз дев'ятибальний шторм.

- Ти в своєму розумі?? Чи твій мозок переварився, виставляючи семестрові оцінки? Зоряно, як ти до цього всього додумалася?? Який план?? Як ти взагалі могла таке подумати?? Я зараз маю виправдовуватися перед тобою за те, чого не робив?  Ну, знаєш, це якось не входило в мої плани. Ходімо, Вадим легенько потягнув мене за собою. Я знала, що в машину. Надворі темно і холодно. І знову пішов сніг.

Відчинивши дверцята, хлопець просто запхав мене туди. Правда, обережно. Коли ми зрушили з місця, то обоє мовчали. Здається, обоє були злі.

- Зоряно, мені лише вісімнадцять, але я вже дорослий. І в мене є доросле минуле. І в тому минулому є дівчата. Жінки. І я абсолютно не шкодую, що саме так склалося моє життя. Праведником я не жив. І на ботана, як ти помітила, я не схожий, - Вадим говорив спокійно, виважуючи кожне слово, не відриваючи очей від засніженої дороги. - Мар'яна лише одна з минулого, яка ще не зрозуміла, що вона мені більше не потрібна. Але це життя, а не книжка, тому переслідувань і ще якоїсь бузи тут не буде. Вона отримає свою винагороду і відчепиться. Скажи, моя мила, - він повернувся до мене, - ти справді думаєш, що я забив парі з кимось?? Тоді ти недооцінюєш мене, - він посміхнувся, - у завоюванні тебе на спір мені б знадобилося знааачно менше часу. Тиждень-максимум два. І ти б була в моєму ліжку, - він єхидно посміхнувся і знову глянув на мене. В його очах горіли іскри. - але, як бачиш, до ліжка діло не дійшло. І мутив з тобою я якось неспіхом, розтягував задоволення? Чи як по-твоєму??