64

Передноворічна метушня закрутила всіх у хороводі. Я розривалася між роботою, де на моїх плечах лежало дві організації новорічних заходів і особистим життям. Я відкинула страхи і необгрунтовані химери майбутнього і насолоджувалася обіймами Вадима. Він пестив і грів мене своєю увагою.  Здавалося , нарешті я відчула душевний спокій. Я змусила свою совість тримати свої думки при собі і віддавалася почуттям і відчуттям. У школі ми "На відмінно" справлялися з конспірацією, а після школи Вадим забирав мене і ми гуляли святковими вулицями міста. У світлі гірлянд наші стосунки здаавалися схожими на казкову передноворічну історію. Так не має бути? Але ж історія людства має багато життєвих прикладів про нерівні пари. А раптом це справжнє кохання, а я, сумніваючись, прожену його від себе? Вадим виглядає надто щирим. Я відчуваю це. Або просто не хочу вкотре розчаруватися. Хоча, ні. Темними сніжними ночами я згадую Андрія. Зараз, перед святами, мені хочеться побачити його. Я кілька разів заходила на його акаунт, але соцмережа говорить, що останній раз на сайті він був 18 жовтня. Це той день, коли він привіз мене додому, а сам раптово поїхав кудись, нічого не пояснивши. Наступного для він не обізвався. Пам*ятаю, як я заходила в месенджер і гіпнотизувала екран телефона, чекаючи смс від мого ідола. Бліін, це низько - зустрічатися з одним, а думати про іншого. І, Вадим не заслуговує цього. Іноді ночами до мене приходять думки про те, що Вадим насправді має корисливі цілі з наших стосунків. Які? Закадрити училку. Стопудово, побився з кимось об заклад, що закадрить свою вчительку. І та Мар*яна. Я побачила її активність на моїй сторінці соцмережі. І кілька разів бачила її у тих місцях, де ми бували з Вадимом. Збіг? Не думаю. Ну, цей, я здається, заплуталася. Що ж мені робити? Скоро Новий рік. Я не хочу починати його у підвішеному стані емоцій. Треба швидко визначатися. Але щось, що з самого початку сидить десь глибоко-глибоко, подає тоненький голосок чесності. Чесності перед собою. Коньячні очі з*являються уві сні. Не блакитні океани!! Може, це емоційне вигорання так на мене вплинуло? Клопоти на роботі... ТРеба негайно перезавантажитися. З Іринкою. Бо ми з нею давненько не бачилися. Вона знову на навчаннях, в командировках. Треба їй подзвонити. Вже завтра. Зараз треба змусити себе заснути.

Міцна кава для сну і улюблений плейлист. Завтра почнеться новий відлік. Я так думаю.