63

Як би там не було, але ця розмова повинна була прозвучати. І нехай ми не сказали одне одному тих головних слів, що об’єднують двох людей, але ми визначилися із своїми бажаннями і, здається, розставили крапки над «і». Н у, почали…

Залишатися у Вадима ночувати я не планувала, тому посидівши ще трохи і таки випивши чаю – справжнього, міцного, гарячого – ми заквапилися на вулицю. Вадим ревно не хотів мене відпускати. Але я наполягла, аргументуючи це тим, що у його під’їзді живе одна з моїх колег із нашої школи. І якщо сьогодні просто фортонуло не розминутися з нею на ганку чи на сходах, то завтра вранці зустріч може стати неминучою.

На вулиці пізній вечір грався у сніжки з вітром. Сніг упевнено засипав вулиці, будинки, ліхтарі, дерева…Вадим пригорнув мене до себе і поцілував у волосся. Мені подобається вдихати його аромат. Від нього пахне надійністю, мужністю. Так, можливо я дозволю собі закохатися у нього. Хоч так і не має бути…

- Про що задумалась, Зірко? – хлопець видихнув запитання мені у скроню, а потім перемістився на уста, ледь торкаючись їх.

- Просто насолоджуюся приємностями. Не хочу, щоб це все закінчувалося,   - я підняла на Вадима погляд і втонула у його синіх океанах.

- А чому це все має закінчитися?

- Ну, ти підростеш, закінчиш школу, підеш далі навчатися, у тебе з’являться нові інтереси,  а я тихенько старітиму у школі, чекаючи кожного року на зустрічі випускників…

- Ну й безглуздості…Скажи, ти моральна мазохістка? Чи таким чином ти хочеш нарватися на купу компліментів? – голос  Вадима звучав дещо роздратовано. – Сідай вже в машину, старенька, - він відкрив дверцята і з салону війнуло ванількою.

На його слова я зовсім не образилася, а просто хмикнула. Побачимо, що він заспіває через деякий час.

Машина мокро шелестіла вулицями. Я милувалася деревами в снігу і Вадимом за кермом. Знову дежавю. Так ми їхали з Андрієм. Я теж вірила, що то все насправді і надовго (а може й назавжди), а тепер він зник. Курва! Невже я постійно порівнюватиму Вадима з Андрієм? Так я не зможу влаштувати своє життя. Ніяк. Вдихнула аромат ванільки, що змішався із запахом Вадима. Суміш дурманить. Звично. Розслабляюче. Так, ніби так і справді має бути.

Як і годиться, Вадим галантно відчинив мені дверцята і провів до під’їзду. Його поцілунки на морозі ще солодші. Його очі горять щирістю. А я… Я не знаю…

- Моя Зірко, я сумуватиму за тобою. І завтра аж четвертий урок… Ммм, яка ти солодка., - Вадим ніжно торкався мого обличчя губами, смакуючи кожним сантиметром.

- Так, мій друже, четвертий урок. І я не пам’ятаю, щоб ти виконував домашку… - я плавилася зефіркою від його близькості, але треба було розходитися.

- Хочу отримати завтра одиницю і перездати матеріал після уроків.

-  Ніііі  , після уроків у мене репетиція з одними активними одинадцятикласниками, - я красномовно повела бровою.

- Ммм, це добре, бо додому ти йтимеш пізно, а отже я тебе викраду.

- Годі, Вадиме! Треба прощатися, бо ми так до ранку простоїмо,- тільки я вимовила ці слова, як запищав домофон. Ми різко відсторонилися від дверей і один від одного.

З під’їзду вийшов чоловік . я його не знаю, значить, хтось приходив у гості. Вже легше. Я й так досі хвилююся за ту нічну виставу, що влаштував Вадим.

- Добре, Зоряно, відпускаю. До завтра.

- До завтра, Вадиме,- я притисла ключ до магніта і двері відчинилися. Озирнулася – хлопець стояв на порозі, чекаючи, доки я зайду. Я посміхнулася йому і закрила за соою двері. Підіймаючись сходами на свій п’ятий поверх, поглядала на авто, що стояло біля під’їзду. Лише коли я відчинила двері своєї квартири, почула тихий гуркіт мотору. Він чекав, доки я зайду.

Притулившись спиною до дверей, шумно видихнула. Що ж за бар’єр я собі будую? Чому боюся довіритися Вадиму на сто відсотків? Адже мені з ним добре. Спокійно, тепло. І грьобана різниця у віці поки що не дуже помітна. Та зовні взагалі не помітна. І в спілкуванні Вадим не схожий на однокласників. Він пристосований до життя, вміє крутитися. Та це все якось не по-дорослому. А що робити, коли він піде вчитися? Мені чекати його, як із армії? А коли створювати сім’ю? ні, у цих стосунків немає майбутнього. Не-ма-є.

Ароматна кава перед сном і улюблений плейлист. За вікном сніг і пізній вечір. Я заплуталася . А  ще я згадую Андрія.