61

В квартирі Вадима відчувається атмосфера дорослості. Однокімнатка, але великої квадратури. З коридору ми пройшли у кімнату. Мінімум меблів – лише необхідне: великий сучасний диван (який виявився застелений – мене це здивувало), велика шафа-купе, зона з телевізором, робоча зона, що складалася із письмового столу, полиці з книгами та невеликої шафи-пеналу. Я помітила, що все це є частинками затишку цієї кімнати. Дивно, адже хлопець живе сам, квартира зйомна, а таке тепло огортає плечі, що хочеться тут залишитися…

Взагалі-то весь цей час, доки я роздивлялася холостяцькі хороми свого, кхм, хлопця, цей же самий хлопець стояв, засунувши руки в кишені, обіпершись на одвірок і спостерігав за мною.

- Здивована? – нарешті порушив мовчанку.

- Чесно? Так, я уявляла холостяцьке житло зовсім по-іншому… Та ще ж й на додачу – ти зовсім юний, а такий порядок якось не в’яжеться з образом юнацького максималізму... – я подивилася на Вадима, проводячи рукою по корінцях книг, що стояли на полиці.

- Хмм, то у мене тут має бути хаос? – Вадим підійшов до мене і провів рукою по щоці. Його очі зараз були бездонними океанами, у яких відображався всесвіт.

- Мммм, ти можеш володарювати над хаосом?

- Якщо треба буде, обов’язково, - ці слова він вимовив тихим хриплим голосом, торкаючись моїх вуст.

Його поцілунки це окрема тема для дисертації. Причому, одразу з кількох дисциплін. Між нами відбувається така хімія, що фізично важко встояти перед спокусою порушити неписаний закон, що ми самі ж прийняли у наших стосунках – ніякої близькості. Я не знаю, як стримується Вадим, а от я кожного разу повільно сходжу з розуму. Ось і зараз моє тіло плавиться, мов зефір, від цього поцілунку, його дотиків. Вадим заривається рукою в моє волосся і несильно збирає його, нахиляючи мою голову назад, щоб залишити доріжку із поцілунків на шиї. З моїх уст злітає збуджений стогін, я впиваюся наманікюреними гострими нігтиками в його плечі через толстовку. Вадим підхоплює мене і садить на стіл. Його рука все ще у моєму волоссі, а іншою він притримує мене за талію, притискаючи до себе. О, тааак, ми обоє на межі. Зараз між нами немає кордонів та субординації. Ми просто двоє, що отримують насолоду одне від одного. І мені подобається така роль. Просто мій Вадим, просто почуття між нами. Мій мозок добропорядно покинув мене і пішов на нічну прогулянку, а метелики внизу живота завели такий хоровод, що, здається, ось-ось вилетять. Це не просто бажання. Це пристрасть. Тіло просить заряду адреналіну. Вадим плавить мене під силою своїх емоцій. Його гаряче дихання залишає сліди на шкірі.

- Вадиме, я зійду з розуму… - я хочу сказати, що хочу його , але стримуюся, бо цього не можна навіть думати.

- Ммм, ти така солодка… - Вадим треться носом об мою шию і відсторонюється.

Він важко дихає, його очі зараз темні, в них закіпає штормовий океан. Але він відсторонився. Він стримує себе.   Я ж безсоромно обвожу кінчиком язичка свої розгарячілі губи, при цьому дивлюся йому в очі.

- Зоряно, я можу злетіти з котушок. Всі наші домовленості підуть коту під хвіст, - Вадим знову обпалює мене своїм подихом, а я подаюся до нього, прагнучи його тепла. – Знаєш, треба припиняти, бо потім ти можеш пожалкувати… - з цими словами він відходить від мене і йде на кухню.

Я ще якусь хвилину сиджу на столі, намагаючись перевести дихання, як після марафону. Поправляю светра і зіскакую зі столу. Зупинившись біля величезного дзеркала у шафі-купе, я роздивляюся себе: щоки червоні, волосся скуйовджене, губи наче в ботоксі, а очі блищать. І не зважаючи на весь цей  мальовничий портрет, я виглядаю … щасливою.

На кухні Вадим по-своєму справляється з розбудженими емоціями. Клацнув електрочайник і на столі з’явилися дві чашки міцного чаю.