59

Сніг наробив краси, завдавши клопоту. Хоча всі чекали зими, та виявилися не зовсім готові до нових погодніх умов. Щоправда, мене це обійшло стороною: я вже завертілася у передноворічній атмосфері шкільного життя. Святкувати ми вирішили у два етапи: спочатку умовна офіційна частина у школі, а потім продовження у вже заброньованому ресторані. Всі одинадцятикласники (три паралелі) одностайно підтримали такий сценарій, а я полегшено зітхнула, бо мала готувати свято і для своїх восьмаків. Тут без чудес і казки не обійдешся). Обожнюю цей ритм! У підготовці до свята виявився один дуже привабливий плюс - оскільки темніти почало рано, додому я мала повертатися в глибоких сутінках, але не сама. Вадим або проводжав мене, тримаючи за руку, або відвозив машиною. За цей час ми жодного разу не спалилися і не викликали ні в кого жодних підозр. У Вадима надчутлива інтуїція. Якимись невідомими мені відчуттями він ревно оберігав наші стосунки.

- Зоряно, а я вже говорив тобі, що закохався в тебе, як хлопчисько? - ми сиділи в авто, милуючись, як пухнасті сніжинки падають у світло ліхтаря.

- Всього тисячу і один раз, - я весело засміялася, насолоджуючись нашою близькістю, нехай і не зовсім повноцінною. Але через цю невидиму грань ми обоє не перступаємо: здається, ми обоє вчимося стримувати свої бажання. 

- Я навіть уявити не можу, як можна жити без тебе, - Вадим перебирав пальцями моє волосся, торкаючись мого обличчя. 

- Знаєш, мені з тобою так тепло і спокійно, що іноді це все здається сном. Я боюся, що якось прокинуся, а тебе поруч нема, - я висловила те, що висіло над нашими стосунками, як домоклів меч.

- Ну, взагалі-то, я ще жодного разу не прокидався з тобою поруч , - на останньому слові Вадим зробив красномовний наголос, а я відчула, як фарба прилинула до щік. 

- Я не хочу зараз обговорювати те що є очевидним. Я розумію, що ти здоровий хлопець і хочеш більшого від наших стосунків, але вибач, я не готова переступити цю межу. І, якщо тебе це не влаштовує , то я абсолютно не тримаю. І все зрозумію, - я не любила говорити про секс. Але чудово розуміла, що це нормально. І рано чи пізно стосунки дорослих людей виходять на нові рівні.

- Зоряно, я щойно щось такого плану тобі говорив? На щось натякав? Чи щось просив? - хлопець відсторонився від мене і прибрав руку з волосся. Здається,я розізлила його.

- Ні, не говорив. Але я сама все розумію. Ми обоє дорослі люди. А ще я бачу, як біля тебе крутиться твоя Світлячок. То лише прикриття? Чи, може, я наївна, чогось не знаю? - ревнощі гострими голочками вп'ялися у мій мозок, я просто не могла себе стримати. Реально останній тиждень Світлана просто розчинялася у Вадимі, супроводжуючи його всюди.

- Зоряно! Блять, мені, звісно, приємно, що ти мене ревнуєш, але я дав тобі привід на такі емоції? Ми зі Світланою просто дружимо! Знаєш, я не можу повісити на себе табличку "Не дивіться на мене - я зайнятий"! В тому, що я вийшов пикою, моєї вини нема. Та й не в  твоїх інтересах, щоб я на кожному кроці кричав про тебе. Якщо тебе це заспокоїть, то так, Світлячок - прикриття. У мене немає жодних планів на неї. І я жодного разу не поставив під сумнів наші з  тобою стосунки. Переконливо? - голос Вадима звучав рівно, але він боров у собі тисячі емоцій з немалими зусиллями,щоб не образити мене. 

- Не надто! Це ще нічого не значить. Твоя Світлячок, схоже і в туалет без тебе не ходить! Я не здивуюся, якщо ви проводите час після уроків...

- Які "після уроків"?? Я весь час проводжу з тобою! Ти ж сама не допускаєш більшого у наших стосунках! І сама  тікаєш від мене під дверима свого під'їзду! Хоча я вже був у твоїй квартирі! Та, блять, я навіть роздягав тебе і вкладав у ліжко! -  я не бачила кольору його очей, але точно знала, що вони схожі на штормове море. Хоча мені зараз не до цього. Блін! Я вже й забула про той випадок у клубі. І те, як я потрапила додому... Вадим капецьно розізлився. Здається, ми вирішили все вияснити. Краще сьогодні, ніж ніколи.

- Не треба мені нагадувати, я все пам'ятаю!  І,будь добрий, розблокуй двері, я хочу додому, - мене ображало те, як відповідав Вадим. Я не хотіла більше бути з ним поруч. Надто образилась.

- Та будь ласка! - в салоні тихо клацнуло, що означало, що вихід вільний. - Ну? Чому сидиш? - Вадим підняв брову і дивився на мене.

- Щиро дякую, - я смикнула ручку дверцят, а вони не відкрилися, бо в салоні знову тихо клацнуло.

- Зоряно, у тебе сьогодні був важкий день? Всю свою розумову діяльність ти залишила на роботі? Ти думаєш, я справді відпущу тебе ? Ось так?

- Вадиме, ми обоє розуміємо, що зараз нам краще розійтися, щоб не наламати дров. Я справді втомилася сьогодні. І твоя Світлана взагалі мене вибила з колії.

- Зоряно! Не починай, будь ласка. Я все сказав. Приховувати мені нічого. Давай закриємо цю тему. Хочеш, поїхали до мене? Я, на відміну від тебе, привітний господар і мрію запросити тебе в гості. 

- Справді? А чому раніше не запрошував? - я промружила очі.

- Просто не хотів тиснути на тебе. Поїхали?

Машина ніжно муркотіла по засніжених вулицях. Я зрозуміла, що Вадим живе в іншому кінці міста. Це ж як він добирається до школи вранці? Капець...

Хлопець як завжди галантно відчинив мені дверцята і подав руку. Сніг приємно скрипів під ногами. Ми зупинилися на ганку, бо Вадим шукав ключі від домофону.