57

Вадим

Жесть! Блять, я сходжу з розуму поряд зі своєю вчителькою! Сволото, я просто втрачаю контроль над собою. Це щось. Курва, я старанно відшліфовував свою силу волі, гибіючи в мороз і спеку на роботі, перебуваючи в кількаденному полоні конкурентів, де нам з бро рахували ребра по кілька разів на день. Блядь! Я тоді тримав себе в руках! І навіть тоді, коли біля мого виска відчувався холод пушки... А зараз... Мені просто тупо рве дах від її присутності. Її аромат зачаровує. Те, яяк вона дивиться своїми великими зеленими очима, змушує забувати про все на світі. Вона навіть не уявляє, наскільки вона сексуальна. З кожною нашою зустріччю я розумію, що так довго тривати не може. Схоже, я маю два варіанти продовження свого життя. Перший: я мчуся до найближчої ополонки і як мінімум занурюю туди свою гарячу голову, а краще пірнаю сам. Другий варіант (не такий трагічний, як здається, але ж...): я прямолінійно ставлю Зоряну перед фактом і ніколи не допущу, щоб вона втекла від мене,а тим більше опинилася у радіусі з якимось мудаком. Другий варіант мені подобається значно більше, та освіжитися зараз не завдило б... Гайнути знову у нічний клуб? Ні, не хочу. Тим більше завтра маю бути у школі, а з візитом до клубу це вийде навряд . 

Знову пролітає сніг. Я не романтик, але цілуватися з тією, від кого зносить дах, тоді, коли пролітають перші сніжинки, - це щось... Поцілунки з присмаком першого снігу... 

Моя Зоряна. Як я можу жити далі без неї? Ніяк.

Наперекір всім моральним законам. Наперекір всьому всесвіту. Благо, що я повнолітній. Всі мої думки потужним клубнем енергії збираються в районі одного, кхм, примітного місця... 

Сигналізація піпікнула, відрапортувавши про свою роботу і я піднявся на ґанок під'їзду. Вже дістав ключі, щоб відімкнути двері, але раптом почув знайомий голос:

- Вадиме!

Оглянувся - переді мною стояла Мар'яна. Ця діваха давно бігає за мною. Ми познайомилися у клубі під час мого чергового куражу. Ну звичайно, я подарував їй приємну ніч. Потім зустрічалися ще кілька разів. Да, і вона не знає, що я ще школяр. Сама ж вона працює офіціанткою у тому клубняку.  Якось я зрозумів, що вона мені набридла і красиво розпрощався з нею, а вона кожного разу шукає зустрічі. Ось знову. Я бачити її не хочу.

 - Що ти хочеш, Мар'яно? - я став знервований. Ця зустріч не комбінується з моїми думками.

- Вадику, я хотіла зробити тобі сюрприз і приїхала без попередження, а тебе немає вдома... -  дівчина зробила нещасні очі як у кота із "Шрека".

- Ну, то в чому проблема? Мене нема вдома, якого тоді ти тут? Тобі не здається, що твої сюрпризи вже якось недоречні? - я стояв на ґанку, а вона біля нього. Картина для мелодрами - саме нещастя. Я хотів якнайшвидше закінчити цей порожній діалог. Всі своїм виглядом я максимально переконливо говорив про це.

- Вадику, то може ти мене запросиш до себе? Я тут вже давно, а надворі холодно. Запропонуєш чаю? - єлейний голос цієї хатіко все більше виводив із себе. Але вона не підіймалася на сходи. 

- Мар'яно, я тобі все в подробицях пояснив - між нами все скінчено. Все. Досить бігати за мною. Просто-на-просто відчепися від мене. Все. Бувай. Я пішов.

Кинувши на дівчину красномовний однозначний погляд, я відвернувся, відчинив двері під'їзду і полегшено зітхнув, прислухаючись, чи не сипляться в мою сторону прокльони і дівчачі закляття. Нє. То норм. Треба виспатись. Як недоречно звучить, але завтра на уроки. 

Зоряна. Мій мозок проєктує її образ, доки я підіймаюся до квартири. Просто рве дах. Це проти моїх переконань, але я реально запав на неї. Якщо не сказати більше...

Так не має бути??? Але ж!!!