54

Наступного ранку я молилася всім силам, щоб нічна вистава залишилася поза увагою сусідів. Настрій жахливий. Я страшенно не виспалась, бо після того, як відправила Вадима, не могла довго заснути. А ще час від часу виглядала у вікно, чи на місці машина. Господи, оце пригода! Я думала, що тоді, коли ми з Андрієм ледь не потрапили в ДТП, то був пік моїх пригод у сірому розміреному житті. А виявляється, що ні. Крім фізичних пригод можуть бути ще моральні, які можуть мати набагато серйозніші наслідки. Хоча... 

Схоже, мені пощастило, бо ніхто із сусідів не чіплявся до мене із зауваженнями. Вийти із під'їзду на роботу виявилось цілком непроблематично. 

Четвер. Сьогодні мій робочий день починається з другого уроку. Сподіваюся, у школі буде без пригод. Авто Вадима ще у нашому дворі. Хочеться вірити, що він проспався і буде на уроках. Нормальний, адекватний і стриманий.

З цими думками швиденько йду до школи, бо пізній листопад  - це не вересень. Надворі перший морозець. Калюжі вкриті блискучою плівочкою льоду. Благо, асфальт вже не слизький, бо моє осіннє взуття цілком може послугувати ковзанами.

Добігла до школи. Уух, як тут тепло... Мої восьмикласники вже мене чекають. Дівчатка торохтять про чергування і про те, що Руслана і Паші немає в школі, а в них же репетиція! Я приязно до них усміхаюся і обіцяю щось придумати. Мої учні бачать в мені велику-могутню-спасительку у будь-якій ситуації чи халепі, у яку дуже часто вони влипають самі.  Ну то таке)

В учительській теж тиша. Мої колегині-квочки як завжди заклопотані своїми проблемами. Іноді мені здається, що вони і на уроки ходять, що вивалювати на учнів свої життєві проблеми. Але це теж моє суб'єктивне ствердження.

Не знаю, чи хочу сьогодні зустрічатися з Вадимом, але побачуся точно, бо у мене в їхньому класі знову урок - заміна. Що ж, подивимося, хто кого. 

Два уроки, потім вікно, а потім - одинадцятий. 

Що ж, пішли. Я зазвичай заходжу до класу за хвилину після дзвоника, даючи змогу тим, хто не встиг, встигнути. 

У класі шумно і весело. Як завжди. Вони дорослі, але ще ті діти. Вадима Н Е М А. Ок, розберемося. Єдине, що подумала - хоч би з ним нічого не трапилося. Схоже, Світлана зі мною згодна)

Урок як завжди супер. Люблю відверто драйвувати на таких уроках, віддаючись учням, емоціям і літературі. Дякую майбутнім випускникам за те, що зарядили гарним настроєм на ківнець робочого дня. 

 - Зоряно Олександрівно! А можна у Вас дещо запитати? - по дзвонику до мене підійшли дівчата-активістки класу на чолі зі Світланою. Чесно? Трохи напряглась...

 - Так, звичайно, дівчата! Що трапилось?

 - Зоряночко... Олександрівно, ми хотіли б порадитися із Вами щодо святкування Нового року, - Світлана була головною серед цих чотирьох милих створінь. І судячи з її інтонації, вона бачила в мені скоріше подругу, ніж вчительку. Це треба запам'ятати.

 - Свєто, так ще ж часу ого-го!  Майже місяць. Та й, дівчата, яким боком я до ваших свят? - я дещо знітилася. У мене в самої попереду головний біль, пов'язаний з цим прекрасним казковим святом.

 - Ну, місяць, не місяць, а пролетить швидко. Тим більше, ось контрольні почнуться. Треба починати готуватися, - Наталка частенько полюбляє закидати прямолінійні фрази, відповідаючи на уроках, фактично не церемонячись може поставити на місце будь-кого.

 - Ну, то з контрольними я вам точно допоможу, адже обіцяла випускників не навантажувати, - я усміхнулась. - А з іншим вам варто звернутися до своєї керівнички.

 - Ой, ні, це вже однозначно не варіант. Ми хочемо, щоб Ви допомогли нам скласти програму святкування, причому , в широких масштабах, - Світлана правила своєї.

 - Так, і щоб запам'яталося на все життя! - Яна була з тих, хто любив тусити ы запалювати вогники.

 - Ми в боргу не залишимося. А Ви - будете почесною гостею, - Світлана вела ділові перемовини.

 - Здаюсь. Збирайте свої ідеї докупи і пред'являйте свої побажання. Щось будемо думати, - з жалем зрозуміла, що перерву провела не так, як планувала. Ну нічого.

 - Ой, спасибі Вам, то ми побігли! Ми Вас знайдемо... - дівчата побігли готуватися до наступного уроку, а я вийшла із класу з усвідомленням того, який формат роботи взяла на себе. 

Йдучи по коридору, розмірковувала над розмовою з дівчатами. Чудово розумію, що вони звернулися до мене, як до молодої вчительки, яка тримає ритм життя, ще схожий з іхнім.

Але це репетиції! З усім класом! І Вадим! Ця Світлана. Фу, якась Санта-Барбара виходить. Хоча, ми ж не зустрічаємося з Вадимом офіційно. Між нами нічого особливого нема. То хай ця Світлана планує Новий рік з таким Дідом Морозом! Хоча, мабуть, ні. НЕ хай.