Так не має бути, але ж...
52
Вадима не було і наступного дня. Це трохи насторожило. Хоча, це не вперше. Можу здогадуватися, що він знову займається своїми темними справами. Звісно, це його особисті діла, та я, якось так, маю деяке відношення до цього хлопця. Проводивши урок у їхньому одинадцятому класі, я звернула увагу, що Світлана дещо знервована. Мабуть, вона теж переймається відсутністю Вадима. Невже і я збоку виглядаю так само? Хоча... Ніхто не помітив, що я хвилююся, просто, я навчилася стримувати свої емоції.
Листопадова середа. У мене всього чотири уроки. Сьогодні планувала провести виховну зі своїми восьмаками. Та їх забрала педагог-організатор на чергову репетицію і я виявилася вільною після уроків.
Планів нема. Так само, як нема обіцяного синоптиками снігу. Щоправда, цей факт поки що радує, бо ще хочеться затримати осінь.
Збираючи у сумку речі, роздумую над своєю ситуацією. Якась суцільна каламуть. Нічого конкретного. Ні з ким.
На порозі школи мене люб'язно обійняв вже морозний вітер. Все рівно піду не поспішаючи, бо не хочу спішити.
На вулиці ще видно, а місто накинуло на плечі сіру шаль і морщиться від вітру.
#1888 в Любовні романи
#392 в Короткий любовний роман
#912 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.01.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
