47

 - Зірко, я така щаслива тебе бачити! - Іринка розпливлася у сяючій посмішці. Мда, у сірій пасмурності дня її посмішка дійсно сяяла.

 - Привіт, моя психологине! Я бачу, практика йде тобі на користь! Ти просто світишся від задоволення! - ми обіймалися на ґанку приміщення,де знаходився кабінет практичного психолога Ірини Гуляєвої. Табличка з її іменем діловито висіла біля дверей, з'єднана номером коду, який треба вводити на циферблаті домофону. Хех, я вкотре підмітили, що прізвище моєї подруги цілком імпонує її способу життя).

 - Ох, Зірко! У мене тут тааак весело! Я просто щаслива, що вирішила присвятити себе цій справі! Та ходімо вже, я познайомлю тебе з моїм гніздечком, - з цим словами Іринка потягнула мене всередину.

Дійсно, свій кабінет подруга облаштувала максимально комфортно. Тут клієнти можуть відчувати себе у повній безпеці)). І приємні теплі кольори, і нові меблі, і квіти - все продумала пані Гуляєва. Принаймні, мені тут подобалося.

 - Знаєш, Іринко, я щиро рада за тебе. Справді, це так класно займатися улюбленою справою! І вигляд ти маєш чудовий...

 - Не те, що ти, - Іра безцеремонно перебила мене, підмітивши правду. Останнім часом я балансую між "норм" і "не-зовсім-норм". - Зірко, тобі треба негайно побути моєю клієнткою. Обов'язково треба перезавантажити мозок!

 - О ніі, люба подружко, я вже перезавантажувалася з тобою! Тепер не знаю, що робити з оновленою системою... Такий капець твориться після того вечора у клубі, що просто...

 - Та ну! Зіронько! Ми тоді так суперськи погуляли! Мій Макс дякує Всесвіту, що опинився у тому клубі тоді, - з цими словами очі Іринки засяяли новим вогнем. Такого я ще не помічала за нею.

 - То хоч тобі було добре, - я протягнула цю фразу так, наче була приречена на безвихідь.

 - Та говори вже, що сталося! Я ж бачу, що нам є про що поговорити! Ділись!

Ірина вміє вмовляти. Чи то просто я не втрималась від своєї обіцянки і вирішила поділитися всім, що вже рве мені дах.

 - Пам'ятаєш, тоді у клубі, коли ти вже познайомилася зі своїм Максом, я покидала вас, щоб сходити в туалет? - я подивилася на подругу спонукаючим поглядом, але вона просто знизала плечима. - Ясно. Значить, не пам'ятаєш, - ну то й не дивно. 

Іринка лише хіхікнула мені у відповідь.

 - Так от, тоді у коридорі біля туалету до мене причепився якийсь мужик. Конкретно причепився, і вже почав зухвало приставати. Я не могла відитися від нього, а на допомогу мені прийшов мій учень. Ну, точніше, учень з того класу,що я вчу... Я вже трохи розповідала тобі про все це, тоді, як ти мені дзвонила після школи у понеділок. Так от, там у клубі  я мала необережність поцілуватися з Вадимом. Так звуть того учня. Ніде правди діти, цілується він класно. Але після того , як виявилося, подружко, він відвозив мене додому на таксі, в якому я добросовісно заснула. І він вклав мене в ліжко. Правда, не роздягав. І адресу моб йому дала ти.

 - О, так! Мені дзвонив хтось! Щось пригадую таке... Так, так! Він просив твою адресу! Сказав, що ви познайомилися в клубі. Ти пішла і забула телефон. Точно! - Ірина аж підскакувала від захоплення. Тільки чому тут захоплюватися, я не розуміла.

 - Ну так от, - я продовжила, - ми з ним кілька разів перетиналися у школі....

 - То й не дивно - адже він твій учень!! - Ірина була у захваті від моєї розповіді і злегка насміхалася з моєї серйозності.

 - Іро! Зовсім не смішно! Я починаю розуміти, що він мені подобається!! - я була в розпачі. 

 - Ой, почекай! Так він де неповнолітній!! - очі подруги зробилися схожі на великі монети.

 - Та от і ні, - я заперечно похитала головою, - він повнолітній. Йому у той вечір виповнилося вісімнадцять.

 - Невже? - Іра встала з крісла і почала ходити по кімнаті. - То ти хочеш сказати, що ти почала мутити з хлопцем, на сім років молодшим за тебе? 

 - Я не мучУ з ним! Ми просто спілкуємося. Ну.... і ... трохи цілувалися пару разів ..

 - Зірко! Ти в своєму розумі??? Яак можна трохи цілуватися???? Не неси нісенітниці!!

 - Іра, скажи краще, що мені робити? 

 - Тут ти маєш думати сама. Ти хочеш брати на себе відповідальність за ці стосунки? Адже ще трохи більше, ніж пів року він ходитиме до школи! Не знаю, подруго, впринципі, сьогодні все можливе.... - Іра задумливо подивилася у сіре вікно. - Знаєш, якщо він тобі подобається, то ти маєш розуміти той факт, що він є твоїм учнем. Просто ви обоє маєте поводитися обережно. А якщо ... - вона перевела погляд на мене,- якщо тобі не потрібні ці стосунки, то краще відпустити хлопця.

 - Я це й сама розумію... - я відчувала себе відмінницею,  яка зненацька отримала одиницю. - Не знаю. Я не хочу його відпускати. Мабуть.

 - От і відповідь. Поїхали, щось вип'ємо, - Ірина поправила документи на столі.

 - Не знаю, чи хочу, - я справді не була впевнена, що хочу кудись йти.

 - Та перестань, ходімо. Просто посидимо.

Пізній вечір листопада гіпнотизував і провокував на самотність. Але не зараз. Нас з Іринкою є про що поговорити.