43

Далі протягом дня я з Вадимом більше не перетиналася. Але в голові теленькала лише одна думка: що робити і чому у мене така своєрідна реакція на нього? 

Іринка нарешті подзвонила. У неї зараз справи пішли вгору. Почався притік клієнтів, а це, в свою чергу, сулить гарними прибутками. Моя подруга молодець - зробила правильну ставку на професію і не прогадала. Хоча, я теж могла б спокійнісінько сидіти у красивому затишному кабінеті і вислуховувати нещасних, у кого є кругленькі суми для оплати послуг психолога. Проте, я вирішила, що цей зрив мозку не для мене і отримала більш практичну спеціальність вчителя-предметника, але від зриву мозку нікуди не втекла. Школа - це просто капець. Тут ти являєш собою універсального солдата, який не має права на помилку. І психологія відіграє далеко не останню роль. Отже, мій перший диплом, вірніше, моя перша освіта, виявилася не зайвою).

Що ж, диплом дипломом, а в собі я розібратися не можу! 

В моїй голові твориться суцільний хаос. Зараз я проходжу повз ту кав'ярню, у якій познайомилася з Андрієм.  Дивно, але чомусь у мене зовсім немає відчуття жалю чи розпачу. Взагалі-то, так не має бути... Але ж це факт. Колооберт останніх подій у моєму житті проноситься ураганом по моїй свідомості, причому робить це настільки систематично, що я не встигаю продукувати ті чи інші емоції. Не встиг зникнути Андрій, як на горизонті з'явився Вадим. Хоча... Вадим був і раніше, тільки в дещо іншому амплуа (ой, таке слово втелющила). 

Хех, зараз радію з того, що з Андрієм ми просто спали в одному ліжку. А то б прийшлося йти до Іринки зализькувати душевні рани. Якось так склалося, що я не відношуся до тих, хто легковажно розмінюється раціональністю заради миттєвостей насолоди. Не відносилася. Поява Вадима у моєму житті дещо змінила. 

Якщо бути відвертою з собою, то мені лестить увага цього хлопця. Чомусь мене манять його блакитні очі. Хоча, коньячно-шоколадні очі мого ідола мене просто зводили з розуму... Мені подобаються дотики Вадима, від них по тілу пробігають мурашки. Але ж і від дотиків Андрія я просто танула, мов зефірка... Обережні поцілунки Вадима є домінуючими, хоч і злодійкуваті. Бліін, а від пристрасних поцілунків Андрія я опинялася на три метри вище рівня неба... 

Коротше, я остаточно заплуталася у собі! 

Єдине, що зараз треба сприймати серйозно - це те, що з двох представників чоловічої статі, які проявляють до мене симпатію (ну, мені так здається), лише один зараз є цілком реальним і метафізичним. І знаходиться на відстані витягнутої руки. І він на сім років молоший за мене. 

Просто зрив мозку.

Біля мого під'їзду, як завжди, сидять місцеві бандюки - коти-розбійники. Вони виглядають так, наче весь світ належить їм. Міські коти напрочуд величезні та вимащені.

Хех, згадалося, як я сказала Вадиму, що жалкую про те, що не маю кота. Пам'ятаю його вираз обличчя). Коти тоді були явно ні до чого).

Може і справді наважитися і купити собі якесь пухнасте створіння, щоб воно чекало на мене вдома? 

Ой нііііі. Це така відповідальність...

Ключ у замку заспокійливо клацнув. Нарешті цей день добігає кінця. Листопад це пізній вечір осені. Він починається із сутінок і переходить у ніч. Вже майже сутінки. Нарешті розумію, що я капецьно хочу їсти. 

Повечерявши, за звичкою беру чашку чаю і йду в кімнату. Зараз я радію з того, що облаштувала підвіконня. На вулиці вже темно. І знову я, міцний чай, фари авто і темінь. І думки.