41

Новий день. Нові клопоти. Нові емоції все з тими ж людьми. Ну, тобто з моїми учнями. 

Ну звісно, сьогодні я була зла. І, скоріше за все, зла сама не себе. Вчора я дозволила Вадиму перейти межу дозволеного і тепер почуваю себе маленькою дівчинкою, яка з'їла всі цукерки, але ще не зізналася бабусі.

Урок в одинадцятому класі пройшов на хвилях емоцій і запалу. Моїм майбутнім випускникам дуже сподобався образ Воланда і Маргарити. Діти, -ххоча оча ні, які ж вони вже дітиучні влаштували клуб літераторів і доводили одне одному, що є правильним у світі, а що ні. Вадим теж дискутував. Його речення були грамотно побудовані. І провівши кілька хвилин на літературних дебатах, він вирішив, що треба створити третю інстанцію, яка вважатиметься незалежними експертами, за якими буде вирішальне слово. Кілька учнів прийняли позицію Вадима і клас почав організовано сперечатися над вічними проблемами людства. 

Я зачаровано дивилася на це дійство і раділа, що сьогоднішню молодь може ще хоч зацікавити. 

Я мала можливість відверто спостерігати за Вадимом. Сьогодні він був якось по-особливому красивий. Як завжди, темні джинси, чорна футболка і темно-коричневий піджак. Йому таак пасує цей образ. Його рухи виважені, голос низький і приємний. Я піймала себе на думці, що його голос лоскоче. Так владно і невимушено, змушує підкорятися. І учні його слухаються! Останнє слово залишається за ним. Вони звертаються до нього за порадою. Він є авторитетом. До нього дослухаються. Мені було приємно з того, що я маю деяке відношення до формування цього хлопця як особистості. Адже я час від часу підсовувала йому книжки для читання, які не входили у шкільну програму. Просто знаходила цікавих авторів. Часто сучасних. Часто з глибоким психологічним кліматом. Я вважаю, що людина просто зобов'язана вміти формулювати свою думку. А Вадим все приймав і просив ще. Мені подобалося підгодовувати його літературою. У цьому класі були читаючі учні, свідомі і відповідальні. Я любила проводити уроки з ними. Шкода, що вони вже випускники. 

Я знову подивилася на Вадима. Стильна зачіска підкреслює вольові риси обличчя. Мій погляд безсоромно зупинився на його губах. Я пам'ятаю, вони теплі і солодкі. Блять!!!! Хоч це нелітературне слово, але що я собі дозволяю?? Вадим - мій учень. Все. Але той поцілунок. Я знову замилувалася цим імпровізованим літературним суддею. І ось мені дійшло, що ж сьогодні незвичного в образі учня  - він не поголрливсяЛегка щетина робила його образ мужнішим і стильним. І так, я помітила, як дівчатка благоговіють перед ним. Раніше я не надавала цьому значення, а сьогодні....

Вчора я сама собі пообіцяла, що влаштую Вадиму армагедон, але він блискуче знав матеріал. І навіть на уроці перезщдав вчорашню одиницю.Він був стриманий, як належить учню. В я кипіла від злості. 

Завершується урок як завжди, виставленням оцінок і домашкою. Сьогодні всі отримали високий бал за роботу на уроці. І, звичайно ж, із задоволенням підносили щоденники. Я хвалила кожного, аргументуючи поставлений бал.

 - От бачиш, Вадиме, варто лише захотіти - і вершина може бути підкорена. Головне - мотивація, - я вивела свій підпис у його щоденнику і віддала йому в руки.

На секунду наші погляди зустрілися. У його блакитних очах сьогодні з'явився новий відблиск. Такого я раніше не помічала. Бажання?? Та ну.

 - Дякую, Зоряно Олександрівно, я візьму до уваги Ваші слова. Сподіваюся, Ви сьогодні бачили солодкі сни, - він не запитав, а констатував. Причому так тихо, що, звісно, це почула лише я. Його зверхній тон мене вибісив і вже пошкодувала, що не вийшло підловити його на чомусь і вліпити одиницю.

Із класу я вилетіла зовні Зоряна, а зсередини - фурія. Причому все ще зла.

Мене лякала реакція, яку викликав у мене Вадим. Здається, моя підсвідомість готує мені сюрприз. Не втішаюся.