39

Дощ так і не вщух. Настрій зіпсований вщент. Що мені робити з цим юнацьким максималізмом? Адже я не маю права на жодні стосунки з учнем! Єдине виправдання - слава Богу, йому вже вісімнадцять. Будь, що буде. Я вкотре рада, що наше містечко байдуже до чужого життя, хоч ми і фактично знаємо одне одного в обличчя. Я щиро сподіваюся, що мої тітоньки-колеги зберігатимуть константу по відношенню до мене і просто не звернуть уваги на моє спілкування з Вадимом. Хех.

У жахливому настрої я вийшла зі школи. Надвечірок. Дощ. Жахливий настрій. Прямо рецепт нещастя. 

Кафешка. Все-таки, я вирішила зайти. Якщо Вадим так ревно хотів поговорити зі мною, то має чекати на мене у будь-якому випадку - хоч пообіцяла я, хоч ні. 

Народу повно. Всі, хто почав розходитись додому після роботи, у цій маленькій затишній забігайлівці перечікують дощ. Складаю парасольку і шукаю очима Вадима. Так, він тут. Він чекає на мене. Такий серйозний. Говорить по телефону. Деякий час я стою і просто спостерігаю за ним. Красивий молодий хлопчина. На вигляд дещо старший свого віку, змужнілий. Він зовсім не схожий на школяра. М, сьогодні він говорив, що ледве живий. Цікаво, чим все ж таки займається цей непередбачуваний і , хм, самовпевнений одинадцятикласник?

Здається, я простояла вічність у своїх роздумах, раптом мене ненароком штовхнула якась дівчина. Вона вибачилася, а я подякувала їй, що повернула мене на землю. 

 - Я вирішила зайти сюди, трохи перечекати дощ, - моя поява для Вадима стала очікуваною несподіванкою. Він різко підхопився, щоб проявити свою галантність.

 - Привіт, чесно кажучи, я до останнього не знав, прийдете Ви чи ні, - він сів на своє місце і жестом покликав дівчинку-офіціантку. Сам зробив замовлення, лише кинувши на мене красномовний погляд.

 - То що ти хотів мені сказати? - чомусь я почала нервуватися. Це було якось, як в ті далекі роки юнацтва. Якийсь такий собі приємний мандраж (ну й словечко, але воно влучно описує мій нинішній стан).

 - Зоряно Олександрівно, я дійсно хотів вибачитися перед Вами. У мене дійсно з'явилися невідкладні справи. А домашку я не зробив тому, що лише під ранок повернувся додому. Просто фізично не було сил...

 - Вибач, Вадиме, але мене якось не цікавить, як і куди ти витрачав свої сили цієї ночі. Я твоя вчителька і мені треба, щоб ти виконував домашні завдання. Якщо у тебе все, то я пішла. Дякую, що вирішив посвятити мене у своє особисте життя...

 - Зоряно! Не починай! Я не збираюся переказувати тобі подробиці мого особистого життя. Не вигадуй дурниць. Прояви дорослість - вислухай.

 - Це я не вигадуй??? Тобто ти зараз мені розповідаєш, як ти бідний-нещасний виморився цієї ночі і прийшов додому під ранок, при тому Ж, що мав провести той вечір зі мною, а мені тепер не вигадуй?? Супер. Просто неперевершено. Достойний сюжет дешевого романчику для тітоньок у декреті. 

До нас підійшла офіціантка і ми обоє замовкли на кілька секунд. Вона привітно посміхнулася до Вадима і це мене вивело із себе остаточно.

 - Ще й зараз ти фліртуєш з офіціантками! - я сама не розуміла, чому зірвалася. Яка мені різниця, з ким він коли проводить час і як поводиться з оточуючими??

 - Хех, Зоряно Олександрівно, Ви зараз продемонстрували висококласну імітацію ревнощів! І не сфальшивили жодної нотки! Браво! Я Вам щиро аплодую, - його сарказм мене злив, але в той же час опустив на землю. Мені стало капецьно соромно. 

 - Вибач, я щось розійшлася. Просто настрою нема. Ще й цей дощ... - я дивилася у вікно, а потім перевела погляд на Вадима. - То ти все ж таки розкриєш переді мною завісу таємничості?

 - Знаєте, Зоряно Олександрівно, не знаю чому, але я вирішив, що можу знайти у Вашій особі друга. Так, я давно переварюю кашу у своїй голові, але чимдалі, тим все складніше. Схоже, саме Ви стали для мене зразком правильності, родинності. Хоча, я гадки не маю, що таке нормальна родина. Те, у що закинула мене доля, зразковим назвати важко. У свої вісімнадцять я багато чого пережив і побачив . Ви можете уявити, що у п'ятнадцять років я ночами просиджував у нічних "гадюшниках" з дорослими дядьками? А це було. І ті дядьки багато чому мене навчили. Вже два роки я живу сам. Винаймаю житло. Сам оплачую, ще й тітці допомагаю. А знаєте, де я беру гроші? Займаюся контрабандою. Всього-на-всього. Нелегальний бізнес приносить гарні прибутки. Цієї ночі я не проводив час з дівчинкою, як подумали Ви, а заробляв гроші. Лише під ранок я повернувся додому, щоб передрімати кілька годин і привести себе в порядок. Географія моїх пригод аж надто різнокольорова. Попереду ЗНО і вступ до вишу. Треба кошти. Та й взагалі, треба триматись на плаву. Тому щиро Вас прошу дозволити перездати ту кляту домашку, бо все-таки середній бал атестата відіграватиме не останню роль у моєму подальшому влаштуванні. Якось так.

//

Я сиділа, широко витріщивши очі. Це все зараз він правду розповідає чи давить на жалість?? Яка дружба? Який зразок? Що таке контрабанда? Чому Я повинна це знати??? Я дивилася на Вадима, а він дивився на мене. Наші погляди зливалися в один океан блакитно-зеленого кольору. Щось мені підказувало, що він не вигадав цю історію. Мій мозок покопався у своїх архівах і надав мені деякі факти зі шкільного життя, які можна приступити до цієї справи. Так, дійсно бували пропуски, невиконані уроки, жахливий вигляд... Але він завжди охайний, вихований, уважний. Красунчик. Дівчата просто мліють від нього. По-моєму, він не зустрічається ні з ким з наших учениць. Хоча, я не знаю. Таак, і в нічному клубі він був без дівчини. Ну хтозна.