38

Зоряна.

Будильник як завжди пунктуальний. Надворі ще темно, хочеться повалятися в ліжку. А хіба припустимо в таку рань лежати у ліжку самій? Ось і я з думками, що сновигають, мов потяги.

Блін, ну чому все так складається? Чому мене спочатку кинув Андрій, а потім Вадим? Правда, другий вчинив благородно - попередив. Моє Я розкручується перед його образом у красномовному реверансі. Капець, я навіть думати перестала красномовно! Мій втомлений мозок видає мені лише якісь уривки речень, які хоч якось характеризують події, що зі мною трапляються. 

Треба вставати. Перший урок це не так весело. А сьогодні так і взагалі - дощ періщить, мов з відра.

//

У школі все як завжди, тільки всі сонні і повільні. Погода вплинула на нас своєю плаксивістю.

Другий урок у мене в одинадцятому класі. 

Вадим постійно ловив мій погляд. Але я сьогодні без настрою, тому йому перепало найбільше: домашнє завдання він не виконав, на уроці був якийсь відчужений. Раніше я не помічала такого. Хоча, ні, бувало, але вкрай рідко. 

Домашка задана, оцінки виставлені. Я поспіхом покидаю клас. Третього уроку в мене немає, але роботи трохи є. 

У коридорі мене наздоганяє Вадим.

 - Зоряно Олександрівно, я б хотів перездати сьогоднішній матеріал. Дозвольте, будь ласка.

Я витріщилася на нього, відверто кажучи, з цілковитим нерозумінням ситуації.

 - Навіщо тобі перездавати цей урок? На скільки я пам'ятаю, за оцінками ти ніколи не ганявся, - його блакитні очі сьогодні були в тон погоді - сірі і непрозорі.

- Я вирішив почати працювати над оцінками. Адже випускний клас, бал атестата. А вже почався листопад. Скоро кінець семестру, - він здавався безтурботним і водночас заведеним, наче накручена пружина.

Я розуміла, що розмова має завершитися консенсусом. Але я не хотіла залишатися з ним наодинці після уроків для перездачі матеріалу.

 - Що ж, Вадиме, я дам тобі таку можливість. На наступному уроці напишеш самостійну за сьогоднішнім матеріалом. Напишеш добре - вважатиметься, що перездав. 

- А після уроків ніЯк? - його інтонація була не питальною, а стверджувальною.

- Ні, після уроків я не можу. Маю справи. Вибач, я маю йти, - з цими словами я швидко пішла коридором, радіючи своїй непохитності. Недовго.

Під час уроку я бігала коридорами школи, вирішуючи деякі робочі моменти. На сходах між другим і третім поверхом я зустрілася з Вадимом. Оце дідько.

- Зоряно Олександрівно, чому Ви сьогодні така сердита? - він,як завжди, був сама галантність. Але зараз це жахливо злило.

- По-моєму, я не повинна звітувати перед своїми учнями. Ти вкотре прогулюєш урок? Не раджу. Це вплине на оцінки, - я була налаштована войовниче. - Вибач, не маю часу на теревені...

- Зоряно, будь дорослою! Якщо людина чогось не знає - вона запитує, - Вадим навис наді мною всім своїм зростом. Єдиним моїм захистом була купа папок, які я тримала перед собою.

- Я не думаю, що маю щось знати чи чогось НЕ знати. І взагалі, не перетинай межу субординації, - моє серце вирішило показати всю свою спритність і почало шалено вистукувати в грудях.

- Не тобі говорити мені про субординацію, чи не так? - Вадим мав проти мене вагомий компромат. При цих словах мої щоки густо покрилися рум'янцем.

- Сам казав, що всьому є пояснення. Обоє-рябоє. Але я не думала, що ти опустишся до такого низу спілкування. Думала, ти поодинокий виняток. А виходить...

- Що виходить? Зоряно, не починай. Краще б ти поцікавилася, чому вчора я відмінив наше побачення, ніж оце все... Цей дитячий садок.

- Хах, по-твоєму, запросити дівчину на побачення, а потім кинути - це дитячий садок? Ну супер. Так знай - мені вже нецікаво, де ти вчора дівся і чому не виконав домашку. А сьогодні - вибач, мушу йти. Маю справи, - з усією непохитністю і хоробрістю я зробила рівно один крок сходами: Вадим рвучко повернув мене до себе, взявши в полон. Він вперся руками об стіну так, що я стояла перед ним, не в змозі легко вивернутися. 

- Що ти хочеш, Вадиме? Хочеш, щоб зараз нас тут хтось побачив і по школі пішли плітки? Причому, безпідставні. Відпусти мене негайно, - я ледве стримувала себе. Я була капецьно зла, але доводилося стримувати себе, щоб не підвищити голосу.

- Зоряно, не поводь себе, як п'ятнадцятирічна дівчинка. Я хотів вибачитися перед тобою... Хотів реабілітуватися. Чесно? Я ледве живий сьогодні. Давай зустрінемося у кафешці після уроків? Обіцяю нікуди не подітися.

Раптом у коридорі на третьому поверсі почулися кроки. Вадим різко відсторонився від мене. Ми розійшлися на різні поверхи. Я не встигла нічого йому відповісти.

Далі день був у суцільному павутинні проливного дощу і непродуктивних уроків.

Нарешті шостий урок. Останній.