30

Знову Зоряна.

Внутрішня богиня, яка сиділа у шафі разом зі скелетом алкоголічки, вирвалась на волю. Зараз тут, на танцполі, я відчуваю себе впевнено, як ніколи. І легко. Випите шампанське зробило свою справу - мені справді полегшало морально. Мій мозок ставить на зарядку телефон і виходить з кімнати. Ну, в сенсі, цей, я не заморочуюсь щодо Андрія, щодо Вадима, який десь тут, як всевидяче око, спостерігає за мною. Хе, про це він мені сам сказав. Я не думала про нього. 

Дивно, але моє тіло мене слухається. Я таак обожнюю танцювати... Іра з отим, як його, Михайлом, чи ні, Максом, танцюють поряд. Народу повно. І жарко. 

Тіло просить рухатися. Схоже, ді-джей відчуває ці імпульси і ставить ритмічний клубняк. Я ні трішки не шкодую, що дозволила Іринці вмовити себе на цю авантюру. Моя червона сукня виблискує міріадою блискіток. Вона мені дуже подобається. Мабуть, саме завдяки їй я відчуваю себе богинею). Що ж, мені подобається це відчуття.

Я ловлю себе на тому, що вперше за довгий час приймаю себе такою і задоволена цим. А тепер соціальний експеримент: теорія про те, що оточуючі ставитимуться до тебе так, як ти сама собі імпонуєш, справджується. Дійсно, тепер навколо мене, як навколо Іринки, вихиляються представники чоловічої статі. Щоправда, жоден із них мені не подобається. Але, оскільки я водолій і люблю фліртувати (лише тоді, коли пробуджується моя внутрішня богиня😏), я мужньо іронічно терплю їхню компанію, бо в такому стані мені байдуже, що то за екземпляри. 

Іринка палко припадає до свого нового залицяльника, а він спрагло покриває її шию та усьа поцілунками. Схоже, цей вечір матиме продовження. Що ж, додому, як завжди, тікатиму сама. Але не зараз. Саме в цю секунду стало байдуже, що завтра на роботу. Якось виживу. Події останнього тижня абсолютно вибили з колії, тому я не відчуваю докорів сумління перед своїм другим 'я", яке завтра презирливо дивитиметься на мене з-під учительських окулярів.

Піймавши ритм, я блаженно заплющила очі, віддаючись силі танцю. 

Раптом чиїсь гарячі руки лягли на мої сідниці. Це було надто неочікувано і неприємно. 

Я різко відскочила, ледве втримавшись на каблуках. Але той, хто вирішив , що я легка здобич, навіть не думав, що його дії якісь протиправні. Ще б пак! Ми ж у нічному клубі, як-не-як.

У шаленій тисняві конвульсій танцю я намагалася знайти своїх друзів, але вже залишилася сама. Я намагалася протиснутися через натовп, але мене різко смикнув за руку той, хто вирішив, що я його здобич. 

Знову похитнувшись на своїх шпильках, я ледве втрималася, бо випите шампанське ще бурліло в організмі. Той покидьок підхопив мене під руку і почав тягнути в сторону віп-столиків, що були відгороджені від загальної зали. Я намагалася перекричати музику, згадуючи всі дієприкметникові звороти, але марно.

Блять, в коридорі пронесло, а тут попалася. І де ж це мій спаситель Вадим? Адже він так кручинився, що не вслідкував за мною минулого разу! А зараз він чому не слідкує??

Ці думки з'явилися у голові само собою. Раптом нізвідки, як і тоді, з'явився Вадим. Він став перед цим придурком, не даючи можливості йому пройти.

 - Ось ти де, моя Зіронько! Варто було мені покинути тебе на кілька хвилин, як тебе вже крадуть прямо у мене на очах! - його голос звучав голосно, але він не кричав. І інтонація була якась насторожуюча. Він був спокійний.

Той, хто за словами Вадима мене намагався викрасти, покірно відпустив мою руку.

 - Дівчинка захотіла освіжитися. Я запропонував їй випити прохолодної мінералки. Але раз знайшовся її господар, то передаю Вам в руки, - інтонація цього екземпляра була єхидною і слово "господар" він виділив логічним наголосом (ех, я ж вчителька/).

 - Я попереджав, щоб ти не підходив до неї? - я відверто здивувалася цьому запитанню. Да, і до речі, я весь час мовчала/.

 - Не варто Вам, юначе, так нервуватися. Я б трішки розважився б з нею і віддав. Такій кралі треба покровительство більш солідного коханця, ніж Ви.

І тут до мене доходить, що це той самий тип, що чіплявся до мене у коридорі. Від розуміння жаху цієї ситуації і від тих принизливих слів, що сказав цей покидьок, я взагалі втратила дар мови, а весь випитий алкоголь екстреного покинув мій організм. 

Він провокував Вадима.

 - Знайдеш собі іншу іграшку, я вже пояснив сьогодні тобі, що ця - не твоя. І, здавалося, дохідливо. Проте...

Я не дала договорити Вадиму, а підійшовши нарешті до нього, взяла його за руку. 

 - Любий, обіцяю більше не встрявати у такі халепи і не потрапляти на очі ц ому дядькові. Поїхали додому, а то тут стає нестерпно жарко.

З цими словами для більшої правдивості я пригорнулася до Вадима і поцілувала його в щоку.

Мудак-переслідувач окинув нас злісним поглядом і пішов геть. Ми залишися вдвох.

Я відскочила від свого янгола-охоронця мов ошпарена. Сором витіснив кров у всіх судинах і тепер я не знала, куди подітися. Вже вкотре.

 - Ну що ж ти, моя кохана, така безпорадна? Чесне слово, тебе взагалі не можна залишити ні на хвильку! - з цими словами Вадим підійшов до мене дуже близько і я не бачила, але відчувала його розпалений погляд.

 - Я... Я обіцяю більше не вплутуватися нікуди... Я... - я не договорила - Вадим накрив мої уста поцілунком.