29

ВАДИМ

День сьогодні не задався з самого ранку. Спочатку мені подзвонив друг і попередив, що операція наша скасовується, оскільки нам не дали коридор, який обіцяли. Схоже, хтось захотів більше грошей. Ну що ж, значить, не треба нам сьогодні там бути. Потім подзвонила тітка і з усім сімейством привітала з днем народження. Якби це було просто привітання, то нехай, але вона наполягала на сімейному обіді, оскільки вісімнадцять виповнюється лише раз у житті. Та і взагалі, для мене це нова сторінка життя. Повнолітній. Отже, вільний. Тепер вільний від соц.опіки і від перевірок-звітів. А це вже значно спрощує життя. Я ледве вмовив тітку не затівати гуляння, пообіцявши, що забіжу на годинку у гості, бо маю справи.

Далі, правда, все йшло по стандартному шаблону: телефонні дзвінки, смски. Це все, звісно, було приємно, але один чат залишався без оновлень. Зоряна Олександрівна. 

Шматком мозку я чудово розумію, що це може бути цілком природно - захоплюватися свооєю вчителькою. Але, блять, я закохався в неї. Ще в далекому дев'ятому класі, коли вона тільки прийшла на роботу у нашу школу, я зрозумів, що вона мені подобається не тільки як моя вчителька. Але тоді я самостверджувався і мою поведінку сміливо можна було назвати девіантною. Дорослі компанії, випивка, сигарети, навіть дешеві жінки, яких можна було купити погодинно... Так, у дев'ятому класі... А ще тоді я почав займатися контрабасом. Ну, не грати в музичній школі, це точно. Нелегальна робота, яка за одну ніч приносила великі гроші. Органи соц.опіки ловили мою тітку на невиконанні своїх обов'язків як опікуна, але я навчився викручуватися з таких ситуацій. То був переломний рік у моєму житті. Блять, я в такому лайні купався час від часу, що зараз про це гидко згадувати. Але тоді я почав заробляти гроші. Свої гроші. 

Одного разу нас піймали прикордонники, викликали наряд і три дні нас з хлопцями тримали в буцигарні. Після того мої ребра ще довго нили. Та не про це.

Але я вчасно схаменувся. Правда, трапилося це тоді, коли мого друга підстрелили, цілячись у мене.

Отоді, блять, було не до сміху. Та й у школі почались проблеми, бо я часто пропускав. Дотягнувши на "два-три" семестр, я полегшено зітхнув, здавши ДПА. 

От у такий сраний рік я встигав милуватися сідничками своєї вчительки, яка зламала мій стереотип про вчительок літератури. Адже я звик думати, що училка цього профілю - це пристаркувата стара діва з зібраним волоссям у пучок і велетенськими жахливими окулярами, яка без кінця цитує якогось класика і вимагає від класу любити ті твори, які любить вона сама.

Зоряна Олександрівна була зовсім не такою. Ну по-перше, вона була молоденькою. Дуже красивою. Невисокого зросту. З довгим, іноді рудуватим, волоссям. У неї бездонні зелені очі і малиновий голос. Як це, я не знаю. Але саме малиновий. Ох, як же мені хотілося ляснути її по задку, який так і просився у мої долоні. Яка наука може йти в голову, коли ти як збоченець поїдаєш очима свою вчительку? Ніяка. 

Отак і в мене.

Я вирішив, що за час літніх канікул я вилікуюся від своїх збоченицьких фантазій і все буде норм. Але так не вийшло. Десятий клас був суцільним катуванням. Я то шукав причини залишитися після уроків, щоб побути з нею наодинці, то навпаки тікав з її уроків, намагаючись втекти від того почуття, що закралося. Але зараз я, походу, просто не маю сили стримувати свої думки. І це хреново.

Ось зараз я знову не зводжу з неї очей, бо схоже, що моя вчителька забула, що вона еталон моральності і веде себе не зовсім як вчителі. Смішно. Можу тільки уявити фізіономії її пристаркуватих колег, раптом що).

Там, у коридорі, вона була наляканою і безпорадною. Блять, не хочу навіть думати, що могло б статися, якби я не встиг...

А ще вона вже добряче випила. І це, сволото, мені зовсім не подобається. Здається, її подружці вже фіолетово, де, що, як її компаньйонка. Повернувшись із туалету, Зоряна випила ще два келихи і це вже погано. У цьому залі я не бачу жодного мудака, який би міг провести її додому. Вони просто обслюнявлено дивляться на неї, як на здобич. Грибать, мене це напрягає. 

Моя компанія сьогодні - це перевірені часом люди, з якими я у вогонь і в воду. Причому, я вже давно остепенився і стандартний набір "чоловіче щастя: баби-пиво-рок-н-ролл" вже в минулому. Хех, у вісімнадцять вже зав'язав. Таке буває. Просто нарешті прийшло розуміння, що життя одне і всього має бути вміру. Ну і кілька гострих, наче лезо, життєвих ситуацій). Куди без цього.

То ж, спасибі моїм друганам, що розумно помовчуюють, дивлячись на мій настрій. 

Ми сидимо вище над основним залом, у місцях, де можна палити. Моя пачка сигарет осиротіла на третину. Блять, я злюсь.

Вона жахливо збуджуюче танцює. Її рухи, не зважаючи на випите, цілком координовані і граційні. Альфа-самець у мені сходить з розуму від того, що біля неї крутяться різні мудаки. 

Чомусь я вирішив, що сьогодні для неї я маю стати її супергероєм, який врятує її від злих демонів. Блять, що за херня? Походу, сьогодні магнітні бурі. Інакше не поясниш мою поведінку.

Що ж, треба прохолонути. Мабуть, треба освіжитися. На вулиці. Там дощ. Там стане легше.