26

Посиденьки з Іринкою довго не тривали. Ну звичайно ж, ми досхочу наїлися моїх млинців і напилися чаю. Іринка запоєм розповідала про свої пригоди в Києві. Заняття, що вона відвідала, виявилися корисними не лише для практикуючих психологів, а й для таких пасивних споглядачів дійсності, як я. Справді, дещо з переказаного подругою я вирішила взяти на замітку і спробувати на уроках з учнями. 

Ох, мої учні! Завтра знову побачу їхні усміхнені обличчя, знову слухатиму їхні розповіді про те, як вони провели вихідні. У нас склалася традиція завжди ділитися емоціями після вихідних. Я кожного понеділка розповідала про те, яку цікаву книжку я знайшла і прочитала. Обов'язково це має бути щось повчальне, що я можу порадити почитати підліткам. А завтра що мені розповідати? Доведеться вигадувати...

Да, як і треба було очікувати, Іринка влаштувала мені допит із щиросердним зізнанням. Мені довелося розповісти про мої пригоди з Андрієм і про нову дружбу з Вадимом. Вона аж підстрибувала від захоплення і навіть не присоромила мене за те, що я зв'язалася зі своїм учнем. Ну, цей, здружилася...

Надворі сьогодні було пасмурно. Сонця майже не було і температура вже значно понизилася. Від цього робилося сумно. Ще вчора була теплинь. Ми з Андрієм сиділи на галявині театру під відкритим небом, а сьогодні треба одягати теплу куртку і викласти парасольку на видне місце. 

Збіг? Вчора я була з Андрієм. Вчора було тепло.

Сьогодні ні.

Захотілося посумувати та моя люба подружка не дала мені цього зробити.

 - Так, Зірко, збираємося. Я придумала культурну програму на сьогодні. Зараз ми летимо по магазинах, а потім наводимо марафет і збираємося на перезагрузку!

 - Іро, та завтра ж робочий день! Мені до дітей іти! Давай перенесемо цей захід на наступні вихідні!

Здоровим глуздом я розуміла, що піти сьогодні потусити в нічному клубі це абсолютна гарячка. Але мій мозок так виснажився за ці дні, що зараз вийшов на акцію протесту з табличкою "я хочу відпочити!!!". 

Доки в мені боролися два протиріччя, Ірина вже викинула з моєї шафи мої джинси і светр, і терпляче вичікувала, коли ж я здамся сама собі і перевдягнуся. 

Коротше, я здалась.

Вже спускаючись сходами, я таки спробувала ще раз організувати акцію протесту, але вона не стала слухати.

Ми сіли в маршрутку і вже за кілька хвилин були в центрі міста, де зосереджувалася основна інфраструктура. 

Ходити по магазинах - це щось. Причому, це абсолютно контрастне заняття. Спочатку я ходила зла від того, що не знала, що я хочу, а тим більше, не знала, що хоче Іринка. 

Так, треба сказати, що якраз вона ходила з одного бутіка в інший з конкретною метою - купити собі нову сукню. Аргументувала свій настрій вона виключно безпретензійною причиною - вона три тижні була на підвищенні рівня кваліфікації, отримала диплом і зараз це найвагоміша причина, щоб це діло відсвяткувати.

Що ж, комар носа не підточить.

Обійшовши кілька кіл пекла, ми таки знайшли те, що задовольнило нас обох. Це була чорна облягаюча сукня з глибоким вирізом декольте (бо Іра могла собі це дозволити)) довжиною вище коліна. Моя подруга-блондинка виглядала в ній богинею. Навіть дівчата-продавчині захоплено дивилися на неї.

Розплатившись, ми вийшли з бутіка. Ірина в чудовому настрої, а я... Я поряд із нею).

 - Знаєш, Зірко, сьогодні мені хочеться бути повелителькою Всесвіту, а ти своїм виглядом даєш всім зрозуміти, що я взяла тебе в моральний полон і є твоєю Маліфісентою. Давай забудемо про все і просто повеселимось, як завжди.

Ми сіли за столик і замовили собі по чашечці лате. Я з усіх сил намагалася триматися гідно поруч з цією повелителькою Всесвіту, але все одно була схожа на Доббі.

Тепер настала моя черга. Зі мною було складніше, бо я не знала, чого хочу. Але природа змилостивилася наді мною і вже в четвертому бутіку я одягнула на себе червонючу сукню, скромно, але велично всипану блискітками. Це не сукня. Це мрія. Так само, як Іринчина, вона була облягаючою, але дещо довшою, до колін, виріз декольте був менший (бо я не можу собі дозволити)). Ох, тепер я зрозуміла, як себе відчуває Іра. Я теж тепер стала повелителькою Всесвіту.  Подруга затвердила мій вибір і ми, дві рівноправні повелительки Всесвіту, задоволені шопінгом, відправилися додому наводити марафет. До мене. 

Іра заразила мене своїм настроєм, і я вже із захопленням і передчуттям чогось неймовірного приводила себе в порядок.

Єдине, що не йшло з голови - завтра на уроки. Благо, не на перший.

Вже стемніло. Сьогодні вечір важкий і каламутний, але нас це вже не зупинить. Іра замовила таксі.