25

На кухні я знову згадую про Андрія. Ми разом готували вечерю. Чи то був пізній обід? Зараз вже немає сенсу.

Телефон теленькає смскою. 

"Зоряно Олександрівно, я знову думаю про Вас. Хочеться побачити і поговорити з Вами. Я почав себе ловити на тому, що в мене проявився якийсь нездоровий інтерес до Вашої персони). Часто згадую, як ми сиділи у кафешці. Ви дуже класна вчителька. І подруга".

Вадим. Я, як психолог, розумію, що такі зізнання у  такому  тендітному віці, - це передусім, продукт формування юнацької психіки. Адже історія знає повно прикладів щодо дорослішання хлопчиків. Ні від кого не секрет, що в усі часи всі покоління хлопчаків проходять цей етап у розвитку. Конкретніше - у сексуальному дозріванні. А ще точніше, - у психічному сексуальному дозріванні. Завжди бідолашному хлопчаку не давала довгими ночами спати то старшокласниця, то подруга старшої сестри, то, взагалі, молоденька симпатична вчителька, яка прийшла у їхній клас на практику. Ех, навіть шкода тих нещасних створінь чоловічої статі). Це вже потім егоїстичним самцям подавай дівчаток, років на десять молодших за них. А починалося у всіх практично однаково).

Але тут у цій історії фігурую я! Щось мені не дуже хочеться бути тією особою з мого прикладу, за рахунок якої черговий альфа-самець буде самостверджуватися перед очима матінки-природи. 

"Привіт, Вадиме). Для того, щоб мене бачити і говорити зі мною, треба ходити до школи і відвідувати мої уроки. Ось і все".

Тидик.

У таких глибоких роздумах з психології особистості і вікової психології я смажу млинці до чаювання з Іриною. Поки що виходить красиво і смачно. 

Тидик.

"Зоряно Олександрівно, я знаю, як вправно Ви вмієте вести розмову). Зауваження Ваше доречне, та у мене були вагомі причини не ходити до школи. І Вам краще про це не знати. Завтра я принесу довідку, що хворів. Ось і все. Адже людина може хворіти, чи не так? До речі, я не дуже Вас відволікаю?"

Тидик.

Наливаю тісто на пательню.

"Про твоє життя поговоримо пізніше. Ти не дуже відволікаєш, хоча в мене ледь не згорів млинець!!!"

Тидик.

І це правда. Семиділуха з мене нікудишня! Я своїм учням завжди кажу, щоб займалися однією справою, завершували її, а потім переходили до іншої. А сама щось не дуже слідую своїм настановам. Відкладаю телефон і концентруюсь на млинцях. Скоро прийде Іринка. Її енергія завжди б'є невтомним ключем і просить якоїсь конкретної реалізації. Боюся навіть уявити, що може вигадати Ірина цього разу. Сподіваюся, ми обійдемося безкінечним чаюванням і перемиванням одна одній кісточок. Ех..

Справу з млинцями покінчено. Вийшло смачно і красиво. Кватирку довелося відчинити, бо переписка з Вадимом залишила після себе пахучий туман на кухні).

Телефон тидикнув двічі. Десь глибоко у архівах мозку знайшлася картка з попередженням, що то можливо написав Андрій.

Наче маленька дитина, що вірить у чудеса, беру ґаджет в руки. 

Ні. Вадим і Іринка. Вадим побажав мені гарного дня, а Іринка попередила, що скоро буде.

Що ж, чекаю.