18

Я дивилась на далекі вогні міста і думала, чому я так легко довірилася цьому зовсім незнайомому хлопцю... Мій мозок скривив гримасу осуду і подивився на все це з-під приспущених окулярів для читання. Я і сама не знала радіти чи плакати... Адже я якось не переймалася влаштуванням особистого життя і не мала на меті знайомства з протилежною статтю. А тут... Кілька днів знайомства і вже я ночую в нього в його  футболці. Причому те, що трапилося сьогодні увечері, є повним трешом як для мого розміреного життя. Блііін... Знову спогади. Жуть... Що ж, буду оптимісткою: тепер у мене з'явилися спогади, про які можна розповідати, як про захоплюючу пригоду. 

// Тепло розтікається по тілу і думки повільно плетуть узори макраме. Я все ще одна в кімнаті на підвіконні.

Раптом мою тишу розрізає звук смски. 

Я здригнулася від несподіванки, адже сьогодні увечері я взагалі забула про існування телефону. Мабуть, це Іринка. Вона давненько не виносила мені мозок своїми психологічними тестами. 

Ледве знаходжу ґаджет у сумочці, опускаю "шторку" і бачу невідомий номер. Перше - З - здивування. Тицяю на екран. Друге - Р - розгубленість. Адже номер невідомий, а звертаються до мене на ім'я.

"Доброї ночі, Зоряно Олександрівно). Сподіваюся, не розбудив). Як Ви? Не сердитеся на мене?"

Мозок швидко перебирає картотеку пам'яті, невдоволено поглядаючи крізь окуляри на текст смски. Я правда, не розумію, хто це. Але цей хто мені допомагає: приходить ще одна смс.

"Оскільки смс прочитали, то не спите). Хотів запитати, чи смачний був торт?"

Тепер я зрозуміла, хто це. Це Вадим. Стрілки годинника вже показують символічну "опівночі". Чому він вирішив мені написати?? І взагалі, що це за свавілля? 

Тепер мені пригадалося, як він залишив мене саму у кафешці. Це було по-дитячому, але й гідне дорослого "молодець, бро". Він у свої неповні сімнадцять (чи скільки йому там) вміє тримати ситуацію на своєму боці. Ну нічого, я тоді ще пообіцяла, що помщуся йому за це. 

Я сиджу на підвіконні і дивлюся на телефон. Що йому відписати? А може, краще взагалі проігнорити? Ага, супер. А раптом з'явиться Андрій і побачить все це? Він же просив мене не спілкуватися з Вадимом. А тут я переписуюсь із ним.

"Доброї ночі, Вадиме. Я навіть не буду запитувати, де ти взяв мій номер. Але писати о такій порі вчительці це якось нетактовно. Я не впевнена, що ти хочеш запитати про пропущені уроки. Добраніч".

З почуттям виконаного обов'язку я тицьнула на "літачок". Доставлено. Сподіваюся, переконливо.

У грудях чомусь стало жарко. Може, то я просто від батареї нагрілася вже? І взагалі, чому до мене не зайшов Андрій? Я розумію, що я у нього в гостях, але  тут, на цьому ліжку я майже втратила останні краплини раціонального мислення і піднімалася на три метри над рівнем неба... А тепер я тут одна. 

Ні, не одна. З телефоном.

"Звісно, не через уроки. Не будьте занудою. Ви не така. Я просто скучив за Вами"

А це що за зізнання??? Мої щоки стали тієї ж температури,що й батареї. Капець. Я вже мовчу про зануду.

"Вадиме, здається,ти занадто самовпевнений, раз дозволяєш собі у такій формі спілкуватися зі мною. Ми не друзі. Тримай субординацію. І ще раз: добраніч"

Мдааа, ось що-що, а такого я ніяк не очікувала. Сиджу у спальні того, в чиїх руках плавлюсь, наче зефірка, у його футболці і переписуюсь з іншим. Та ще й не просто з іншим, а зі своїм учнем! Опів на першу ночі. Сподіваюся, ця смс буде доходчивою.

Тидик.

"Ви забули, моя люба вчителько, ми друзі. Адже Ви запропонували стати ними. А щодо субординації - то я Вам "викаю". Цього замало? "

"Мій любий учню, я згадала. Дякую. І за "викання" теж. Але зараз вже майже перша ночі. Нормальні люди сплять або збираються спати. Можна я теж відпочиватиму? У мене є особисте життя. Гарних вихідних. І втретє: добраніч"

Це починає затягувати. Але якби я була у себе вдома, то це б можна було б продовжити. Але я не хочу зараз відволікатися на Вадима. Хай він буде тричі тактовним і люб'язним. 

Двері спальні відчинилися і в кімнату протекло золоте світло. Я здригнулася і швиденько поставивши телефон на беззвучку, зіскочила з підвіконня.