12

У мене в квартирі чисто і затишно. А ще пахне цитрусами та ванількою. В таку пору року я вже починаю налаштовуватися на новорічні дива, бо дуже люблю казки і постійно сама їх творю для своїх учнів і близьких людей. 

Я забрала в Андрія пакет з продуктами і запросила його до вітальні (у мене двокімнатна квартира, тому спальня - особиста територія господині). Сама ж пішла на кухню чарувати щось на вечерю. Мій гість //// АААААА, мій ідол у мене в квартирі!!!!///// не забажав споглядати краєвиди міста з балкона, тому я опинилася під спостереженням.

 - У тебе мила квартира, Зоряно, - голос Андрія звучав якось натягнуто. - Давай я допоможу тобі?

 - Дякую, але ти мій гість, тому я маю виявити гостинність. 

Я швиденько нарізала овочі, щоб кинути їх на пательню. Ми обоє відчували глобальне напруження, оскільки остання зустріч закінчилася не надто романтично, а зараз ми вдвох на одній території. Чесно кажучи, все це було якось незвично і звичайно водночас. Мені здавалося, що так і має бути: ми маємо прийти додому, якось разом готувати вечерю , а потім разом сидіти за столом, обговорюючи прожитий день. А потім... Не будемо про потім.

Андрій стояв біля столу, обіпершись об стіну і склавши руки на грудях.  Я метушилася з вечерею і раз-по-раз кидала на нього погляди. Він був надто стриманий. Наш діалог нагадував натягнуті струни гітари і не мав ніякого сенсу. Жоден з нас не піднімав питання нашої останньої зустрічі. Ми не заговорили ні про те, що було на мосту, ні про те, що сталося потім. 

 - Вчителько, Ви , здається, відьма, - голос Андрія став м'якшим і теплішим. - Ви просто чаклуєте над продуктами, щоб вони перетворювалися на ці їстівні штуки.

 - Таким компліментом Ви мене не образите. Я частенько ототожнюю себе з цим прекрасним казковим персонажем. А щодо чаклування, то допоможіть мені: подайте, будь ласка, зелень. Вона в холодильнику.

Я була збадьорена компліментом, та й їсти хотілося капецьно, та і мого ідола хотілося вразити.

Андрій подав мені кріп. Ніби ненавмисно він зачепив мої пальці своїми і я завмерла посеред кухні. Він доторкнувся до моєї щоки, провів рукою по губах, а потім накрив їх обережним коротким поцілунком.

 - Ти стала моєю персональною відьмою.

 Я здається, не дихала. Це так п'янить. Я хочу бути з ним, хочу постійно чути такі слова, хочу відчувати його тепло і насолоджуватися його ароматом.... Але в кухні пахне ще чимось. Бля! Наша вечеря! Ще трішки б - і все! 

Я відскочила від Андрія і почала швидко перемішувати овочі з м'ясом на пательні. Ще б трошечки - і повне фіаско. Але я ж відьма). 

• - Я бачу, навіть відьми вміють втрачати контроль? А я думав, вас це не стосується, - він насміхається з мене??

 - Всі ми грішні, - все, на що спромоглася я. Здається, я стала злою. А він навпаки, забавляється цією ситуацією.

 - Грішнице, де в тебе тарілки? - він потерся об моє волосся і, як нічого не сталося, почав відкривати шухляди, шукаючи посуд. 

Я борю в собі бажання кинути все це і віддатися своїм відчуттям, а він так легко грається зі мною. Ох я й дурепа! Вже встигла нафантазувати собі, а насправді все по-сучасному: без відповідальності за свої слова та вчинки . 

Андрій подав мені тарілки і ми разом накрили на стіл. Він сів навпроти мене, від чого я почувала себе наче на співбесіді. Але я жахливо хотіла їсти, тому ніяковіти вирішила пізніше, а зараз нагодувати свій молодий ростучий організм.

 - Мммм, відьмо, ти неперевершений майстер кулінарної справи, - Андрій відверто був приголомшений моїми здібностями. - Я ніколи ще не відчував такого бажання втамувати голод, як зараз.

 - О, щиро дякую, мій гостю! Обіцяю: з Вас вечерю не готуватиму.

Андрій якось дивно подивився на мене:

 - А якби десерт?

Я зрозуміла неоднозначність цього запитання, мій мозок вирішив, що він бере участь у синхронному плаванні і перейшов на стиль "батерфляй", вправно махаючи руками від мене. А серце взагалі демонструє із себе смажене яйце. Я знову сам-на-сам зі своїми емоціями. 

 - Ну, це вже за особистим бажанням гостя, - я теж не в лабораторії вирощена і знаю, як можна погратися з уявою альфа-самця.

Андрій відклав виделку і уважно подивився на мене. Я ж з усіх сил робила вигляд, що ця розмова є абсолютно природньою і якомога спокійніше жувала смажені овочі.

 - Зоряно, ти зараз погратись вирішила? Адже я більш, ніж упевнений, що не в твоїх принципах ось так легко і безтурботно прагнути віддатись першому зустрічному. Хай це і відбувається на твоїй території.

Я відчула, як мої щоки залились червоною фарбою. Цей Андрій що, рентген чи екстрасенс якийсь? Чому він заліз до мене в голову? І взагалі, що мені зараз йому відповісти??

 - Зізнайся, ти не голодний і просто з вихованості колупався виделкою у тарілці?- я вирішила перевести тему.

 - Хочеш зіскочити? - він примружив свої коньячно-шоколадні очі. - Не вийде. Ти маєш відповідати за свої вчинки і слова, адже ти вчителька? Це є манерою вашої поведінки?

 Його погляд був проникливий. Я перестала жувати і мріяла про те, щоб повернути час назад. Десь так років на 25. Ну або хоча б, днів на три-чотири. Я б просто пішла додому, а не забрела попити кави. Цю словесну баталію треба виграти.