9

 - Доброго дня, юначе! – я вимовила ці слова, ставлячи сумочку на стілець, абсолютно фальшиво надаючи голосу строгості. – Я бачу, відсутністю апетиту ви не страждаєте, як відсутністю жаги до знань.
 - Привіт! Я теж дуже радий Вас бачити, Зоряно Олександрівно! Запрошую до кави, - хлопець  весело посміхнувся, киваючи на стілець навпроти.

 - Дякую. Я вже вмощуюсь, - я нарочито серйозно відповідаю і поводжу себе, хоча, чомусь зраділа, що його побачила.

• - То розповідай, чим це ти таким захворів,що не маєш змоги відвідувати школу? Твоя класна сказала, що ти хвирий, а ти насправді маєш цілком здорой вигляд.
•  
• Вадим дивився на мене і передовував свій шматок піци.
• - Чесно? Я такий голодний! А ще я жахливо хочу спати, оскільки сьогодні вночі я дрімав лише десь півгодини. Зайшов сюди перекусити. А потім додому - відсипатися.
•  
• Я уважно подивилась на хлопця. Мені якось аж незручно стало від того, що він повсятив мене у своє особисте життя. Адже і дурню ясно, чому сімнадцятирічний хлопець може не спати цілу ніч.
•  
• - Це не те, що Ви думаєте, - я була вражена, здалося, мої думки було прочитано, наче ранкові статті новин у гуглі. - Все набагато складніше. Ви цього точно не хочете знати.
•  
• Я пильно роздивлялася свого співрозмовника. Така симпотна мордашка, трохи смаглява шкіра і блакитні очі. Незвичне поєднання. Темне волосся, як зараз модно говорити, правильний розріз брів, густі чорні вії ( я все життя задаюся питанням, чому природа так знущається над нами). Модна стрижка робить його дещо старшим свого віку. І ще, сьогодні він небритий! Прямо хоч зараз під приціл фотоапарата. Еххх.... Перед очима постав образ Андрія... Його дотики... Поцілунки.... Але все. Досить. То вже історія.
•  
• - Зоряно Володимирівно, про що Ви весь час думаєте? - Вадим трохи нахилив голову набік, напускаючи виразу обличчя зацікавленості.
•  
• - Да так, ні про що. Просто сьогодні погода така. На роботі капець якийсь. Вдома нема кота, - не розумію сама, що я сказала, особливо про кота. При чому тут кіт? У мене його взагалі ніколи не було.
•  
• - У Вас зник пухнастий улюбленець? - голос хлопця здавався прозорим, таким, що зараз хоче пробратися під волосся, що лежить на плечі.
•  
• - Ні, у мене взагалі просто немає кота. І ніколи не було. Я навіть не уявляю, чому я це сказала, - я відповіла правду.