5

Вільний час. Звичайно, робота є, але вино дало трохи свого ефекту – розслабилась, не хочу нічого робити. Безкоштовний незапаролений WI-FI і соцмережі – нерозривні брати і сестри. 

Відкриваю свій аккаунт у соцмережі – одразу прилітає конвертик і заявка у друзі. Клацаю мишкою на заявку – висвітлюється фото … мого вчорашнього ідола – Андрія. Точно, «тітонька Рачиха» і «пані Крабиня» - це вже моє друге ім*я. 

Він мене знайшов! Як таке можливо? Я навіть не збиралася шукати його в інеті. А він за півдня додається мені у друзі! Уява і фантазія змовницьки переглядаються і йдуть шукати підходящий фільм. Я відкриваю лист: «Привіт! Нелегка справа шукати людину, знаючи лише її ім*я і професію. Але реальна. Виконав. Задоволений результатом. Отже, можна запросити тебе сьогодні на побачення? Якщо так – у тій же кав*ярні. Якщо ж ні – вибач, будь ласка, що забрав твій час. Андрій».

Серце вирішило, що йому досить сидіти у клітці і намагається втілити в реальність свій план – втекти, вистрибнувши з моїх грудей. Мозок взагалі завис – всі функції між собою сплутались – ясність розуму зникла. Тільки рот утримався від спокуси піти на відпочинок слідом за іншими – і я сиджу, розпліваючись у широчезній посмішці чеширського кота. Може, зараз я зникну і залишиться лише ця, м*яко кажучи, веселувата посмішка? Добре, що в учительській немає нікого. Я поступово приходжу до тями. 

Андрій пам*ятає про мене! Кличе на побачення! Я про таке навіть мріяти не могла! Кумир моїх думок кличе мене на побачення! А-а-а-а-а-а-! як це класно!!! Мене ніби заціпило – в голову не спадає нічого розумного, як оце «а-а-а-а-а». У тій же кав*ярні. Я маю йому відписати. Що написати? «А-а-а-а! Я така рада, що ти про мене згадав! Звісно, я згодна! Прийду! Не прийду – прилечу!»? якщо мій мозок не увімкнеться, то отак воно і буде. Перебігаю очима ще раз повідомлення. Смакую словами. Хм, звертаю увагу на грамотність мови – без помилок. І прослідковується індивідуальний стиль автора. Дурепа. Аналізую смс. Треба увімкнути голову. Глибоко вдихнувши, прийнялась виводити кожну букву повідомлення: « Привіт! Мені теж було приємно познайомитись. Згодна на побачення, хоч і здивована. У тій же кав*ярні. Зоря.». Лист полетів метеликом. Я вирішили подивитись профіль мого нового друга. На головній фотці – ідол у всій своїй красі – весело посміхається і прямо сяє красою і безтурботністю. Ніколи б не сказала, що цей безтурботний хлопчина є співдиректором і співзасновником якоїсь компанії (чи фірми – не пам*ятаю). На сторінці небагато посилань з короткими підписами на кшталт: «Будуй сьогодні свій день». «Ніколи не пізно починати все сьогодні»… Я повертаюсь назад до профілю – жіноча цікавість розпирає, як  тісто бочку – у скільки ж років вже можна бути співзасновником? Ха! Обламайтесь усі, хто любить перти носа не в свої справи – радійте з того, до чого вас підпустили – всі особисті дані приховані. І фотка лише одна. Ідол притримується життєвих принципів ідолів – не любить публічності. Тепер зрозуміло, чому йому полюбилась саме ота кав*ярня. 

Двері скрипнули і в кімнаті я вже не сама. Але це нецікава історія.