Так не має бути, але ж...
3
Вдома пусто і одиноко. Вперше мені це здалось неприємно колючим. Жити у квартирі самій – це добре, але іноді сумно. Благо, хоч це «одиноко-сумно». Тобто квартира звалилась несподівано майже безкоштовно – від родичів іноді буває користь. Особливо тоді, коли вони далеко не бідні і проживають за кордоном, а житло в Україні притримують просто на всяк випадок. І буквально наймають тебе сторожем у свої апартаменти ще й бандерольки час від часу шлють на знак подяки.
Вмикаю світло, йду на кухню ставити чайник. Як говорила одна героїня «не тому, що хочу, а тому, що треба». Таку процедуру іноді реально повторюю на автоматі. Але зараз, мабуть, хочу чаю. Приєднаюсь до моєї парочки – фантазії та уяви, які вже давно, вкрившись пледом, дивляться «мило».
Чай теплий. І карий. Як очі ідола. Божества глянцевих журналів, кумира. Андрія. Це ж треба, чи не закохаюсь я в нього? Чи не закохалась? П*ю карий чай і дивлюсь у вікно. Романтика. Хтось постукав у голову – то реальність прийшла нагадати, що завтра на роботу. Гірко зітхаю, допиваю чай і лягаю спати. Завтра треба сіяти добре-вічне у світлі голови майбутнього нашої держави.
#3043 в Любовні романи
#677 в Короткий любовний роман
#1478 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 18.01.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
