Так буде краще

Уперше за довгий час він усміхався життю, і життя усміхалося навзаєм. В обличчях туристів, які пленталися шумною площею старого міста, у її столітніх кам’яницях, у сталевому стукоті трамвайних коліс, у галасі дітей, що вдихали літо із запахом базальтової бруківки, у сумовитих очах бездомного собаки й навіть у своїх начищених вранці до блиску та запилючених за день туфлях він бачив тепер красу та гармонію. «... Давно пора було! І як тепер це очевидно!» Він розв’язав краватку, засунув її до шкіряного портфеля, розстібнув тугий комір білої сорочки, закинув на плече піджак, поправив окуляри в елегантній оправі й бадьоро рушив далі. Перетнувши ще декілька міських артерій, він уже бачив дім, в якому жив.

Із чистими думками він повечеряв, зайшов до свого домашнього кабінету з великими панорамними вікнами, увімкнув класичну музику та запалив цигарку. «І сонце сідає. Як символічно!» На стіні, навпроти масивного дерев’яного столу з благородного дерева, висіли в рамках численні сертифікати, дипломи та свідоцтва. Усі різні: різних розмірів і ступенів, з друкованими чи каліграфічно виведеними літерами. На столі стояли фото з батьками, дружиною й дітьми. «Колись нас могли відділяти міста, вокзали, авіалінії, але я знав, що ми поруч. Тепер ми поруч, але я навіть не знаю, хто ви...» Він сів у крісло, встромив ключ у маленький замочок, двічі повернув його проти годинникової стрілки та потягнув ручку шухляди. У шухляді лежав стос паперів. На мить він замислився, тоді взяв верхній аркуш та записав чорнильною ручкою поверх вже надрукованої статті:

Усе насправді вже неправда,

У когось на долоні –

Лінія життя. А в когось, навпаки, –

Сьогодні епітафія для вчора. Кажуть, очі – дзеркало душі, Зазирни в мої вночі.

Ти побачиш: там давно

Вона.

Притулися та послухай

Серця ледве стукіт, майже тиша.

Анестезія не допомогла,

Лишилась лиш отрута.

В моїх думках так хмарно,

І вони от-от проллються

Дощем у небуття.

Я роблю крок. Пора

Забудь. Не треба. Так буде краще,

Сподіваюсь, і для тебе.

«Хм, нікудишні слова. А колись у мене виходили непогані вірші». Він акуратно чотири рази склав аркуш пополовині, ретельно провів пальцями по місцях згину та поклав його до сміттєвого відра. Намацавши в глибині шухляди те, що шукав, він вийняв і поставив на стіл невеличкий футляр, у якому були джгут, шприц та маленький флакончик із прозорою рідиною.

Через чверть хвилини обриси кімнати почали втрачати чіткість. Він зняв окуляри. «Ніколи б не подумав, що ось так! Як цікаво... Невже...» — думки чомусь обірвалися, але так було навіть краще. Більше ніщо не відволікало його від усвідомлення всепоглинальної легкості. Усвідомлення, яке досягається не розумінням, а фізичним відчуттям зустрічі із невідворотнім.

Легкість густішала, прошивала простір тисячами невидимих ниток. Ставала майже зримою та відчутною на дотик, майже неприємно щільною та тісною. Він захотів ще раз вдихнути, але його тілу у цьому вже не було потреби. З програвача лунав стрімкий сюжет увертюри.

Наступного ранку на конференції, яку його дружина відвідувала в іншому місті, напередодні своєї доповіді вона отримала лист із клініки, відправлений на їхню спільну адресу.

«... Хронічний депресивний розлад у гострій формі. Біполярний афективний розлад. Тривожний розлад.

Також може супроводжуватися:

• почуттям безнадійності та пригніченості;

• частими безпричинними хвилюваннями;

• почуттям розчарування;

• почуттям провини та схильністю до надмірної самокритичності;

• постійним відчуттям стресу, одноманітності та виснаження;

• різкими перепадами настрою – від ейфорії до апатії;

• порушеннями сну;

• зниженням апетиту та ваги;

• похмурим, песимістичним баченням майбутнього;

• відчуттям себе зайвим членом соціуму, самотнім, незрозумілим іншими, зокрема близькими людьми;

• почуттям відсутності контролю над власним життям;

• схильністю до суїцидальних думок та вчинків;

• відчуттям браку спілкування;

• відсутністю довготермінової цілі та втратою мотивації.

Великий депресивний розлад та супутні розлади найчастіше трапляються серед жителів великих міст та населення розвинутих країн. Люди з високим рівнем доходу, освіти та якості життя страждають частіше за мешканців бідних країн. Можливо, цей факт пояснюється недостатнім розвитком медицини та незначною кількістю досліджень, проведених в останніх. ВДР є основною причиною тимчасової чи повної втрати працездатності у світі. Зовнішньо може не проявлятися, проявлятися лише на гострих стадіях перебігу захворювання або повністю приховуватися, оскільки часто індивід соромиться визнавати проблему чи боїться зіткнутися з осудом оточення. Чоловіки з меншою ймовірністю звертаються по допомогу. До категорії підвищеного ризику належать особи з порушеннями гендерної ідентичності та гендерної дисфорії. Значну роль у розвитку депресивних розладів у підлітків та дорослих відіграють умови, у яких індивід розвивався в дитинстві. Так, в осіб, що зазнали жорстокого ставлення в дитячому, підлітковому чи юному віці, фізичного чи психологічного насилля з боку батьків або інших дорослих, з віком спостерігається схильність до стресових та депресивних реакцій, постійне очікування поганого, підвищений рівень гормонів стресу в крові. Згідно зі статистикою, серед вікової групи 15-29 років суїцид (спричинений у тому числі ВДР) є другою причиною смерті після ДТП. Точно прослідкувати причини ВДР поки що неможливо. Рекомендується...»

Зі зблідлим обличчям вона вийшла із залу та набрала його номер. «Ваш абонент перебуває поза зоною досяжності...» — пролунав у відповідь голос із цифровою інтонацією.