1 глава

Емілі  проснулась на мокрій підлозі якоїсь старої кімнати. Світла майже не було, майже  світила тускла лампочка у куту кімнати. Голова дуже боліла. Емілі спробувала встати  але її ліва рука була до чогось прив'язана. Із за тусклого світла вона не могла побачити до чого вона була прив'язана. Вона трохи змогла розглянути кімнату. Вона спробувала кричати але горло не могло. Вона не могла нічого сказати тільки трохи хриріла. Зрозумівши що усе марно, вона спробувала витягти руку, але це було марно. До кімнати хтось постучав. Емілі почала хрипіти але це нічого не дало. Але, отвір у дверях відімкнули. Хтось дивився на Емілі. Це її дуже налякало,але потім вона почала знов намагатися кричати але замість цього хрипіла. Ця істота щось почала робити. Почався якийсь  дивний звук. Гул. Він усе більше наростає. Емілі  почала закривати вуха руками, але з них почала литися кров. Емілі втратила свідомість. 
Емілі нічого не снилось,тільки два вогники які кудись її вели,але вона почала падати й від цього прокинулась.   
- де я? 
Емілі спробувала встати але їй не вдалося. Вона подивилась на свої ноги  і побачила, що вони були пов'язані ремнями.  Емілі злякалась і почала кликати на допомогу.  
- допожіть мені! Ау! Врятуйте!!! 
Але відповіді не було . Тоді Емілі вирішила роздивитися кімнату : білі стіни, старий шкаф і стіл, ще дві кроваті, і найстрашніше –  ланцюг з кров'ю прикутий до стіни. 
За дверима почувся  шорох, і у кімнату увійшла жіноча у білому халаті. 
- ну що, проснулась? 
- де я ? Чому там кров? 
- ти у психлікарні. То не кров, то фарба – з дивною посмішкою повідомила жіночка. 
- як я тут опинилась і що у мене за діагноз? 
- ти їхала до дому зі своєю родиною. Ти їхала по дорозі у лісі, там на зустріч вам виїхала машина і сталася аварія. Загинув твій чоловік і твої діти,після чого у тебе почалось психічне розтроення. 
- а чому я нічого не пам'ятаю? 
- ти сильно вдарилась головою і забула усі жахливі події. 
 
- зрозуміло. Емілі не стала розповідати про сон та її жахи. Хоча жіночка і казала щось схоже на правду, але Емілі не дуже їй довіряла. 
- до речі мене звуть Енн, я твоя медсестра. 
- приємно познайомитися  
Двері відчинилися, і у кімнату зайшли дві дівчини. 
- Привіт – сказала одна з них – я Аліса, а це Марина. 
- дуже приємно. Я Емілі. 
- нам теж приємно. 
Енн підійшла до Емілі, відстібнула ремені. 
- гаразд дівчата, я скоро прийду давати вам ліки – сказала Енн  
- гаразд – сказали дівчата усі разом.