Частина 10

Результат

Після медитації Яр попрямував додому.

- Хочеш підвезу? Я якраз їду на обід додому, - запропонував батько Юлі.

- Добре, дякую!

Сівши в машину, вони почали розмовляти.

- Що там сталося між вами? - спитав Євгеній.

- Довга історія...

- Розкажи коротко основні деталі та події.

- Словом, я задумався над однією проблемою і вже декілька місяців вирішую її, але разом з тим забив на танці і на спілкування з Юлею. І в результаті в неї новий партнер і новий хлопець.

- Як батько Юлі, то хочеться дати тобі прочухана , а як сусіду пораду: здивуй її приємно,попросив гарно пробачення,з квітами...ну ти мене зрозумів. А хто її новий хлопець?

- Марк, син мера. Дякую вам за все!

Вони якраз під"їхали до будинку.

- А що в тебе там за проблема?

- Якщо коротко, то я з однієї ДНК хочу виділити ген, але спочатку його треба знайти ,а потім виділити і пересадити

- Тобі точно 12?

-  Уже 13.

- Слухай, я не біолог, але з теорією ймовірності можу допомогти.

- А з алгоритмом пошуку?

- Мені, звичайно, до твого батька далеко, але я спробую. Зодімо в мій дім. Заразом і перекусимо, бо мені друзі не пробачать, якщо я залишу їх сина голодним.

Яр, вилізши з машини, зрадів пропозиції  Євгенія і попрямував до їх дому.

На диво, він був у них уперше, ремонт був у стилі лофт.

- Що будеш?

- Те що і ви.

- Мабуть, поп'ємо чаю з грінками, бо з мене кулінар не дуже та й треба ж твою задачку розв'язати. 

- А що б ви хотіли?

- Ти що кухар?

- Ні, але я вмію дивувати. 

- Ок, побачимо. Оксана рідко готує, бо занята. Я б хотів солянки, - замріяно сказав Євгеній.

Він і оком не встиг моргнути, як всі прилади на кухні запрацювали .

- Можна в туалет?

- Так, перші двері справа по коридору.

Зайшовши в кімнату, Яр звернувся до голосового помічника.

- Друже, чому не ввімнув функцію телепат? , - запитав Яр у годинника.

- Вибачте, хазяїне. Просто думки Євгенія були лише про роботу. А як тільки з'явилася думка про солянку, я відразу ж включився в роботу.

- Ти молодець, гарна робота! Вибач, щось на мене найшло.

- Дякую за визнання, хазяїне.

Коли Яр вийшов Євгеній, у нього запитав:

- Як ти це все зробив і з ким ти тільки що розмовляв?

- Це був мій голосовий помічник у годиннику. 

- Це просто щось нереальне! Що там в тебе?

- Годиннику, покажи прокладене ДНК.

-. Слухаююсь і виконую.

Ураз ДНК постало в форматі каталогу файлів.

- Ого, тут чимало  всього треба перебрати.

- Тому я декілька місяців і думаю над цим.

Йшов час роздумів, час невдалих спроб,а ж раптом:

- А спробуймо увести ці параметри алгоритму.

Євгеній щось друкував, а Яр дивувався його здібностям. Ураз його голосовий помічник повідомив:

- За вашим алгоритмом знайдено один файл.

-Та ви геній! - промовив. Яр.

-Дякую тобі! Давно такі важкі завдання не вирішував - промовив Євгеній.

- Але як вам вдалося?

- У мене, як і у твого тата, була схильність до точних наук, а з інформатики я взагалі з ним їздив на олімпіади. Ми там займали призові місця. Одного разу навіть я - перше, а він - друге. Досі мені це згадує. А потім я захопився спортом і йогою.

- Ви мене врятували сьогодні. Дякую!

- Немає за що. Бережи себе і пам'ятай -  заняття з наступного тижня!

Але Яр останніх слів уже не чув. Він радісний побіг додому. Залишався останній пункт: як виділити ген та перенести у свою ДНК? Це було неначе підібрати пароль до сейфа підібрати. Проблема полягала в тому, що навіть кращі розуми людства не знали ,як це зробити.І тут він вирішив владнати питання так,як робив завжди.

- Друже, а чи можеш ти мене перести в час,коли до цього дійде людство?- запитав Яр в свого помічника

- Я не маю відповіді. Бажаєте спробувати?

- Так.

- Починаю пошук…за вашим запитом нічого не знайдено.

Яр був у розпачі, убезвиході... усе було марно...

На уроках тим часом Марк загравав до Юлі.Це одне з небагатьох якостей, яке не подобалося  дівчині.Ще однією рисою,якою була незадоволена Юля, був його нарцисизм.Якщо в стосунках з Яром,хлопець слухав,проводив з нею весь вільний час ,то єдиною поступкою від Марка - були танці.Взагалі центральною фігурою в їх стосунках був Марк ,а не вона.Тому час від часу вона згадувала час,коли вони з Яром були разом.

Яр просто приглушив свій біль і переключився на вирішення задачі,а час спливав.Він віддалявся і від батьків,починалися сварки.

- Сину, ти знову прогулюєш уроки?- запитував батько

- Так, мені там нічого робити. Я буду навчатися вдома.

-Яр, там наш сусід говорив,що відкрив секцію і що чекає тебе, - говорила мама.

- Ок, я подумаю.

На цьому розмови закінчувалися, а їх продовження хлопець уникав.

Він не хотів бачити ані Юлі, ані інших своїх однокласників.Ця антисоціалізація його потроху перетворювала у відлюдника і лише медитація приводила  в тонус.

Згодом і навчальний рік дійшов кінця, настали літні канікули. Користуючись теплою порою, батьки намагалися витягнути сина з дому:

- Синку, вийди погуляти. Хочеш поїдемо на річку? - запропонувала мама.

- Мені і вдома добре, - промовив хлопець

Ця відповідь роздрадувала батька:

- Слухай, ми йшли тобі на поступки більше ніж півроку. Уже досить! Ти збираєшся і їдеш з нами відпочивати. Школа вже закінчилась, достатньо коників! - на підвищених тонах промовив Олександр.

-Добре, твоя правда. Я навіть забув, як виглядає світ навколо...- з сумом промовив Яр

Почалися збори, мама готувала щось для перекусу,а хлопці перевіряли справність машини . Раптом десь недалеко почувся знайомий голос: