Частина 7

Перша сварка

 Сни... Як же часто в наших сновидіннях усе настільки класно, що не хочеться прокидатися. Десь підсвідомо ми, можливо, усвідомлюємо те, що це сон, але іноді заснути можна настільки солодко, що не зрозуміти чи це відбувається наяву, чи тільки сниться.

Подібне сталося з Яром. Після вечері, коли він ліг відпочивати, йому ніби снилося продовження дня, бо в ліжко лягав з думкою про те, що з Юлею він проводитиме достатньо часу вдень. Саме тому з цього періоду, неначе у вірші Івана Франка, вона почала з'являтися увісні. Це була найщасливіша безкінечність у його житті. Вона для нього стала всесвітом.

  Уранці все було як завжди: мама готувала,хлопці збиралися і вже під час сніданку врахувала, що є декілька хвилин для бесіди:

- Синку, доброго ранку! Запитаєш у своєї однокласниці контакти її тата, бо я не пам'ятаю, чи є в мене його номер взагалі десь записаним. Бо я хочу домовитися з ним про твої заняття, - промовив Олександра.

-Добре, та Юля сказала, що сама мене запише, - промовив Ярослав

- Значить, причину твого настрою звати Юля? Зрозуміло... - промовила мама.

Яр несподівано для себе почервонів і мовчки відреагував на фразу матері. Він ще по-дитячому соромився, бо й сам до кінця не знав, як описати свій новий стан, і подумав, що мама з нього кепкує. Тиша тривала, принаймні з вуст Ярослава, аж поки сім'я не вийшла з будинку. Першим вийшов Яр, за ним тато пішов заводити машину, а мама в цей час закривала двері. Аж тут настрій Ярика з похнюпленого змінився на веселий. Він побачив свою нову знайому з сім’єю, перед цим почувши:

- Яр, доброго ранку! -промовила Юля

-Доброго ранку, Юлю! -  промовив Ярослав.

Мама якраз підійшла до машини, а з нею і сусіди привіталися.

-Привіт, сусіди, - промовив Євгеній, батько Юлі.

Він хоч і займався спортом, проте був відносно невисоким, але спортивної статури. Його дружина Оксана, була ріелтором. Також відносно невисокого росту, мала злегка повнувату статуру.

Заглушивши машину, з неї вийшов і Олександр, на радощах, що побачив старого друга.

- Раді, що ви тепер живете поряд. Коли ж ми зустрічались востаннє? - спитала Олександра, посміхаючись.

-Ще перед народженням дітей, - посміхаючись, відповіла Оксана.

-Запошуємо вас на новосілля, яке буде на цих вихідних.

- Привіт, друже! - потискаючи руку давнього приятеля, промовив Олександр, а потім додав: - Сто років тебе не бачив. Вони були однокласниками.

- Ти вчора не заблукав, знайшов дорогу від мене додому? - з усмішкою, яка була яскравішою за сонце, запитала Юля.

- Та трохи є... Далекувато ти живеш від мене - посміхаючись, відповів Ярослав. Та і вона посміялася з його жарту.

- Друзі, не могли б ви підкинути нашу Юлю в школу? - запитала Оксана, бо мене чекає клієнт уже для огляду будинку, а до Жені будівельник щодо ремонту приміщення. І прийти повинен з хвилини на хвилину. Самі розумієте в новому місті ми лише налагоджуємо роботу.

-Так, звичайно, без проблем, крім того ми ж учителі, нам ще й на роботу туди треба, - жартуючи, відповів Олександр. 

Усі, посміявшись, розбіглися по машинах.

Яр, згадавши правила етикету, відкрив Юлі двері машини і закрив їх після того як вона сіла в неї. Батьки приємно здивувалися поведінці сина. Дорогою в школу в машині панувала приємна тиша.

 Під'їхавши до школи, батьки побажали дітям гарного дня. Яр поспішив і тут відчинити однокласниці двері, проте вона вже впоралася сама.

- Яр, слухай я вчора в метушні забула записати розклад. Ти не міг би поділитися книжками?

- У якому столітті ти живеш, які книжки? Це лише в маленьких селах користуються ними, - гордовито заявив Яр, не подумавши про наслідки.

-Яр, а ти не подумав, що я саме з такого маленького села переїхала? - з сумом та майже з сльозами промовила Юля. Вона це сприйняла, як цілковиту образу в її сторону, і чимдуж побігла до класу.

Ярик не встиг навіть вслід нічого сказати, бо знаходився в легкому ступорі.

Йшовши коридорами школи та, опустивши голову, він йшов, уповільнюючи крок. Аж тут його розбуркав знайомий голос:

-Синку...Ярику...-гукала його мама. Що з тобою? Усе добре?

- Так, - сухо відповів Ярослав.

- Давай я тебе проведу в клас. Нам поставили заміну. Я забула вчора тобі сказати, тому перший урок у мене ваш. Зайшовши в клас, Яр помітив, що Юля сіла до Марка за парту. Це його ще більше почало з'їдати зсередини.

-Діти, доброго ранку! Вибачте, але у вас заміна, тому 8 А беріть свої планшети і відкривайте папку біологія. Тема: будова скелету людини. Одягаємо свої шоломи віртуальної реальності і ...

Юля підняла руку, щоб запитати:

- Так, Юлю. Що ти хотіла? - запитала вчителька

- У мене немає ні того, ні іншого, бо я раніше користувалася книжками, - відповіла Юля 

- Ти з якого століття до нас потрапила? Чи може ти з маленькою села? - хтось крикнув, і весь клас наповнився сміхом.

Єдиним, хто не сміявся був, звісно, наш герой. Він, відчуваючи й досі свою провину, вирішив врятувати її і підняв руку, коли його мама хотіла заспокоїти клас:

-Так, синку, я тебе слухаю- забувши, у цьому хаосі, що вона на роботі, а не вдома, звернулася Олександра. 

Він, спостерігаючи, що клас заходився ще більшою хвилею, але вже з нього, вирішив цим скористатися:

- Мамусь, у мене болить живіт, можна я піду в медпункт? - запитав Ярослав

-Добре, Ярчику, - відповіла вчителька.

Яр взяв планшет і шолом в руки і поніс в сторону Юлі, щоб ще більше виручити її. Він розумів, що з нього тепер буде кепкувати кожний другий, але, підійшовши до парти Марка, поклав поряд з Юлею речі, які ніс в руці і вимовив:

- Пробач мене, будь ласка.

Ці слова були адресовані Юлі. 

Вийшовши з класу, Ярик пішов до медпункту. Навіть зараз можна було чути, як досі сміються з нього, проте йому було байдуже. Точкою мінімуму було сподівання на те, що його пробачить Юля, оцінивши його вчинок, проте ця думка була останньою серед усіх. Лідером думок було те, чи зможе вона взагалі його пробачити? Далі упевнене срібло займала думка, що йому говорити в медпункті, бо, звичайно, біль в животі був імпровізацією. Медсестра була давньою знайомою мами, тому він вирішив сказати все як на духу. Постукавши до кабінету та почувши дозвіл ввійти, Яр сміливо відкрив двері.