Частина 4

Дім і школа

 Батьки дізналися про це, коли йому уже було років дванадцять. Коли вони дивилися сім'єю черговий фільм про подорожі в часі, випущений Голлівудом, тоді виник перша суперечка між батьком та сином:

- Якась фантастика просто констатував Олександр. Достаменно невідомо, що буде з річчю, з матерією при переміщенні в просторі.

- О, наш тато завів диспут, -  сміючись промовила Олександра

- Ні, серйозно! Наприклад, що буде з яблуком? Воно згниє чи від нього залишися лише брунька? А з людиною вона стане молодшою чи старшою? Що взагалі відбувадеться? Якщо навіть враховувати ймовірність подорожей в часі, то чому ми не відчуваємо жодних їх наслідків зараз?

- Тато, як же твоє захоплення теорією відносності Енштейна в дитинстві? Як же ж ваша з мамою програма по синтезтезу ДНК? Твоя програма для перенесення в часі? Хііба не можна їх скомпонувати та здійснити подорож?

- Що за нісенітниця? Мама простий вчитель біології, а я - інформатики? Звідки такі фантазії сину? - промовив Олександр.

-Синку, ти знову не ходив до шкільного психолога Олексія Михайловича? - запитала Олександра

-Для чого ви мене обманюєте, я все бачив на власні очі! 

- Це лише твої фантазії, синку, і, будь -ласка, будь ввічливим з нами. Ми все ж таки твої батьки, - грізно відповів батько.

- Це чергова ваша брехня, - у відчаї прокричав Ярик.

- Ти під домашнім арештом і без кишенькових грошей. Ти покараний, бо твої фантазії прямопропорційно шкодять твоїй поведінці. Від завтра ти відновиш походи до психолога. А зараз йди до своєї кімнати та обдумай мої зауваження, - грізно констатував Олександр.

Ярик невдоволено покидає вітальню, а батьки продовжують ледве не пошепки діалог:

- Може, ми надто суворо з ним, - з сумом промовила Олександра

- Ти ж знаєш це заради його блага, краще все спихнути на його фантазію, - промовив Олександр.

-А може, він і справді подорожував? - задумливо озвучила запитання Олександра.

- Та ні! Цього не може бути. Як? Ми два вчених не могли до цього дійти, а дитина в 3-4 роки до цього дійшла? Це чистої води фантастика. Та навіть якщо б це і сталося, то як би він зумів повернутися назад? Як би він міг самостійно закінчити те, над чим ми працювали понад 10 років? Це чистої води фантастика. Краще брехня, аніж правда, яка приверне увагу. Нам людство і майбутні покоління не пробачать таких рокових помилок! - констатував Олександр.

- Я згодна з тобою, але якщо він дійсно говорить правду... Словом спопробуємо в усьому розібратися, а не робити з сина хворого з багатою фантазією. Ти згоден, коханий?

- Так, кохана, вибач, що погарячкував, - промовив Олександр

- Поговори з ним зараз, бо якщо він говорить правду, ми маємо йому допомогти. Плюс в нього зараз перехідний період, бо якщо він закриється в собі від всього світу, то нам буду надзвичайно важко його витягти звідти, - промовила Олександра.

А тим часом у кімнаті Ярика...

- Бракувало мені наговорів від тієї старої карги, що веде історію, знущань однокласників, шкільний психолог, якому самому потрібна допомога, так ще тепер батьки мені не вірять... Фух, як це важко! Одні з своїми 40-річними стажами викладають ту інфу, достеменність і правду, про яку не знають, однокласники, у яких зіров інтелекту і головне фізична сила, а батьки, як? Як це так можна нагло брехати в очі власній дитині. Для чого вони приховують правду? - бурмотав про себе Ярослав

Тут почувся стукіт в кімнату та голос батька:

- Синку, можна ввійти?

- Звичайно, тату.

- Я присяду тут, якщо ти не проти. Нам треба поговорити.

- Добре, тату.

- Не пам'ятаю, звичайно, себе у твоєму віці, але пам'ятаю основне, що перехідний вік емоційно важкий. Якщо ти хочеш обговорити якісь свої проблеми чи ми з мамою чимось можем допогти, то ми готові тебе почути, - промовив батько.

- Добре, якщо ти вже заговорив про пубертатний період, то давай про це. Тільки домовимося: я тобі розкажу все, як є, але до психолога не піду, згода? Лише за такої умови, -промовив Ярослав

-Не люблю, коли мені ставлять умови, тому відпочивай, синку. Я емоційно втомився від наших сварок, а до психолога все-таки сходи, бо я не вмію копатися в душевних розмовах. На добраніч, сину.

- На добраніч, тато.

- Що там, коханий? -запитала Олександра в чоловіка, який щойно вийшов з кімнати сина.

- Ми спокійно поговорили, я його вмовив підти до психолога. Він ліг спати. 

- Добре, і ми відпочиньмо, - промовила Олександра.

Уночі їй наснився сон, у якому її син вже старший, але в гальмівній сорочкі і його "пічкають" таблетками, бо його визнали психічно хворим. Сновидіння неабияк налякало Олександру.

Уранці мама заходить будити сина, коли задвонив будильник:

-- Синку, прокидайся, в тебе сьогодні насичений день!

- Як і завжди... - зняхотя відповів Ярослав, але прокинувся.

В Олександри майже кожен день був активним, потрібно було всіх розбудити, а перед тим приготувати сніданок. Зазвичай це були гарячі бутерброди з чаєм. Її чоловік, як і син, важко прокидалися, тому встигали лише зібратися.

Попрощавщись, усі розійшлись по класах. У мами сьогодні були восьмі класи, у батька - п'яті. Зайшовши до класу, Ярослав натрапив на своїх недругів:

- Опапа, а хто тут у нас сьогодні приперся в школу? Чи не ти Ольфович?