=11= Остання дилема

Ксенія сиділа в її з подругами улюбленому кафе. 

Іван був проти цієї зустрічі. Не вважав необхідним розбиратися в цьому. Навіть завзято аргументував недоцільність робити це саме зараз. Дуже завзято. І в ванній. І в спальні, поки намагалась вдягнутися. І в кухні. І в коридорі, в той час, коли її чекало таксі біля під’їзду. Щоки спалахнули сором’язливим рум’янцем від спогадів, а губи розтягнулися в неконтрольованій посмішці. Аргументи були що треба, з мінімальною кількістю слів. 

- О, бачу в тебе все добре. Світишся вся, – замість привітання сказала Світлана, сідаючи навпроти. 

Ксенія відмітила, що Света як завжди виглядала шикарно, притягуючи до себе безліч чоловічих поглядів. Цього в неї не відняти. 

- Є таке, – не вдаючись в подробиці, відповіла. 

Тепер їй не хотілось посвячувати подругу в усі аспекти її життя. Взагалі нікого не хотілось впускати. Їхній світ належить тільки Ксенії та Івану. 

- А я говорила тобі, не вартий твій Ванечка того. Навколо повно більш достойних чоловіків, які набагато краще тобі підходять в пару, – нічого не підозрюючи мовила Світлана. Саме через це Ксенія і наполягала на цій зустрічі. Їй хотілось зрозуміти «Чому?» 

- Мій чоловік і є найкращою парою для мене. 

- Помирились значить? Чи надовго? – скептично запитала Света. 

Хоча питання більше походило на риторичне, Ксенія все ж не змогла залишити його без своєї відповіді.  

- Життя покаже.

Подруги з хвилину помовчали, кожен роздумуючи про своє. Тишу перервала Ксенія, вони ж не просто так тут зібралися сьогодні.

- Свет, дай відповідь на одне питання, будь ласка, – почала, направляючи розмову на необхідну їй тему, – Чому ти так проти моїх стосунків з Іваном? 

- З чого ти взяла? – хмикнула Світлана, майже непомітно знизавши плечима, – Якби я дійсно була проти, порадами б не допомагала. 

Ксенія згадала більшість її порад, ще з давніх часів. От тільки зараз вона бачила їх по-іншому. Шкода, що раніше не помічала зворотньої сторони. 

- Так, були поради, не спорю, – погодилась, – Але ти ніколи не упускала шансу висказатись в його сторону не ліпшим чином. 

- Це висновки з твоїх розповідей і тільки, – відбила подруга.

- Це твої висновки! Я так про нього ніколи не думала, – чомусь почала виправдовуватися Ксюша.

- Ще скажи, що мої висновки невірні, – фиркнула Света.

- Ти хоча б визнала, що то ТВОЇ висновки, – пробормотала Ксенія..

- Так я цього й не заперечувала. До чого це все? – було видно, що Світлані їхній діалог не подобався. 

- До того, Свет, що я не можу зрозуміти: чому ти свої висновки переповідала, як мої слова? 

Підійшов офіціант і довелося прерватися ненадовго. Зробивши замовлення, точніше, його зробила тільки Світлана, бо Ксенія вже зрозуміла, що надовго тут не затримається. Света на відмову, щось замовляти тільки брови підняла. Коли офіціант відійшов від їхнього столику, Ксенія продовжила:

- Я намагалась розібратись в цьому сама, Свет, але в мене не вийшло, – дівчина розвела руками, – Я ще можу якось зрозуміти те, що ти наговорювала мені на нього. Можу це виправдати тим, що намагалась відгородити мене від непотрібних стосунків у такий спосіб. Але ж ні. Ти і в іншому напрямку працювала. Ти перекручувала мої слова, додавала в них СВОЇ висновки і подавала все це Івану приправляючи безпідставними домислами. Навіщо, Свет? 

- Навіщо? – Світлана зашипіла мов змія, впираючись долонями в поверхню столу, – Тому що ти не заслуговуєш такого чоловіка, як Іван. Ти тільки ниєш і плачешся, як тобі буває складно з ним. Плачешся і ниєш. Я взагалі не розумію, що його тримає біля тебе. Чим ти його прив’язала до себе? Ти ж ніяка! Не знаєш як поводитися поряд з таким чоловіком! 

- А ти знаєш? – перебила цей потік слів Ксенія. Вона до останнього надіялась на іншу причину, а все виявилося настільки банально й просто. До зубовного скрежету банально. 

- Знаю! – викрикнула уже колишня подруга. Тепер це рішення остаточне, – По-перше, я знаю те, чого не знаєш ти. Я знаю чого хочу. А ти можеш похвастатись таким? Ні. Ти ніколи не знала, чого хочеш, а потім дивувалася, з чого б це у вас такі складні відносини. Йому потрібна правильна жінка поряд. 

- І ця жінка, ніхто інший, як ти, – Ксенія поблажливо посміхнулась.

- Нам було б добре разом. Ми б облаштували таке життя, яке ти навіть уявити не можеш своїм обіднілим мисленням. Хоча все ще може трапитися, хто зна. Не вірю, шо тебе надовго вистачить, – останнє прозвучало досить іронічно.

- Як давно, Свет? – Ксенії було образливо чути таке від тої, кого вважала весь цей час ліпшою подругою. Тому й запитала, бо захотілось дізнатись, коли вона перестала бути їй другом.

- Коли задовбала постійними скаргами, – на обличчі Світлани з’явилася крива усмішка.

- Я не скаржилась, – бо то дійсно були не скарги в прямому розумінні, – Я ділилась з тобою своїми переживаннями, почуттями, самим потаємним. Ми ж завжди так робили. Ти мені – я тобі. Але я ніколи, чуєш, НІКОЛИ не використовувала твої ж слова проти тебе.

Трохи помовчавши, Ксенія зрозуміла, що нічого нового вона вже не почує. Та й не хоче більше чути нічого від неї. Бажано ніколи. Тому вирішила звернути цю бесіду.

- Ти знаєш, Свет, щоб там не було в минулому, воно залишиться в минулому. Сподіваюсь ти знайдеш своє щастя. Своє особисте щастя, а не намагатимешся заполучити чуже. 

- Обов'язково! Можеш не хвилюватися.

- Тільки я цього вже не побачу, подружко, – трохи сумно сказала Ксенія і пішла геть з кафе. 

Їй було навіть шкода колишню подругу. Маючи по-істині грандіозний успіх у протилежної статі, якому колись і сама Ксенія заздрила, Світлана не могла знайти свій прихисток. Вона завидувала тим, в кого складались відносини. Ксенія згадала, як та намагалась очернити Лікіного Макса у свій час. Ліка виявилась розумнішлю Ксюши в цьому питанні. Світлана хотіла мати схожі стосунки, от тільки сама для цього не робила нічого. Не вважала за потрібне. Вона завжди говорила: «Треба знайти правильного чоловіка, а він уже зобов'язаний зробити відносини найкращими для обох». Тільки вона не розуміла, що в будь-яких відносинах завжди приймають участь двоє.