6

 Джервонта і Тайлер, піднялися на четвертий поверх квартири, в якій проживав Річард.

 - Поліція Лос-Анджелеса, — по приколу сказав Тайлер і відкрив двері.

 Позаду них, йшла група криміналістів, яка була готова до всього. Вони зайшли в помешкання.

 - Знаєш, — почав Грейс, — Убивство присяжного Ріка, це справжня трагедія.

 - Хіба не кожне убивство це трагедія?

 - Так, але це особливе, - вони розділилися, Джервонта пішов на кухню а Тайлер у спальню, - Він був малолітнім злочинцем, який виправився і став на праведний шлях, - він відкрив шафу в якій знайшов ті самі пігулки, - Відроджений громадянин, який вірив в систему і допомагав колишнім злочинцям. І що він отримав за це все? – він оглянув баночку в якій містилися пігулки і показав її Тайлеру.

 - Пігулку з отрутою.

 - Так.

 Він відкрив пакетик в який закинув баночку.

 - Знаєш, - вони пройшли у велику кімнату в якій ворушилися штори, - Я захоплююся такими людьми як він, - вони дістали свої глоки з кобури, - Хоча сам таким ніколи не буду.

 - І не кажи, - він мотнув головою, наставивши пістолет на рівень голови.

 Джервонта відкрив штору, з якої як розлючений бик вискочив чоловік. Біг він прямо та Тайлера, тому той підсів на ногах, зробивши огорожу для бика, який перевернувся і упав на підлогу. Коли він відкрив очі, на нього були спрямовані пістолети детективів.

 - А ти ще хто такий?

 - Вільям Лукас, - почав Тайлер. Вони знаходилися в кімнаті для допитів з трьома стільцями, столом і вікном-дзеркалом, - Колишній мешканець соціального будинку Річада Брауна, до моменту, коли той не продовжив твоє перебування.

 Детективи стояли паралельно до худорлявого і небритого  чоловіка.

 - Це вивело тебе з себе? – запитав Джервонта.

 - Ви не розумієте, - мовив Вільям.

 - Ні, розуміємо. Рік випер тебе на вулицю, а ти його отруїв. В лабораторії підтвердили вміст ціаніду у кожній капсулі, — він розмахував оранжевою баночкою з пігулками.

 - Якби отруїв, чому б я був ще й досі у нього вдома?

 - Щоб забрати залишки отруєних пігулок.

 - Мене не було у квартирі весь день. Хто міг туди потрапити? Я б ніколи не скривдив Ріка, - він вп’явся своїми очами, кольору води, у детективів, -  Він мій друг.

 Тайлер з усмішкою похитав головою.

 - З такими друзями.

 - Ага, - підтакував Грейз.

 - Я не труїв його, Рік дозволи мені залишитися в його квартирі. Мій час у притулку вийшов, і мені, не було куди йти.

 - То чому ти ховався за шторами?

 - Я умовно звільнений, - сумно мовив він, - Мої інстинкти спрацьовують, коли я бачу копів.

 - Якщо ти перебував там законно, скажи нам, чи були у Річарда якісь проблеми?

 Він задумався і почав чухати лоба. Детективи нахилилися ближче до чоловіка:

 - Друже, — почав Тайлер,- Здається, твоїй ситуації не позаздриш, ти на умовному і по вуха вліз у справу про вбивство, тож пропоную говорити, інакше, повернешся у Сан-Квентін, ще до вечірньої переклички.

 - Я, був у Ріка на побігеньках, — схоже він злякався, — Забрати білизну, збігати в магазин, — Джервонта клацнув ручкою і почав записувати, — Декілька тижнів тому, він дав мені конверт і сказав передати його тій жінці.

 - Що було в конверті?

 - Гроші, близько двадцяти тисяч, але я не знаю за що, присягаюся. Рік казав, що зав’язав зі своїм минулим, але мабуть не до кінця.

 - Кому ти передав конверт?

 Зараз могла б заграти епічна музика, але це книга.

 - Міс Дженкінс, - звернувся Тайлер до жінки, яка стояла в залі суду і збирала речі.

 - Так, - здивовано мовила вона.

 Він показав їй жетон. Вона відвернула сумне лице.

 - Є розмова.

 - Я це зробила, я це зробила, - сумно мовила жінка.

 - Ви його вбили?

 - О господи, ні, звісно ні. Чому ви так вирішили?

 - Бо ви сказали «я це зробила».

 - О ні, не вбивство. Я зробила дещо інше, дещо жахливе.

 - Міс Дженкінс, ви секретар у суді, чому Річард, заплатив вам такі гроші?

 - Щоб я внесла його до складу присяжних.

 Знову епічна музика.