18

От тільки чомусь через пів години вони йшли темними хащами удвох. Якого біса?! 

 І найгірше те, що Прозапас навіть собі пояснити не міг, як так сталося?! Яким чином він, досвідчений агент, аналітик, трясця (!), не зміг втокмачити в цю гарнюню головку, що Анжелі тут взагалі не місце?!

 Вона відмовлялась його слухати! Просто відмовлялася.

 Перевдяглася і посунула чи не першою, поки Прозапас розмірковував, чи пробачить йому, якщо він її оглушить та звʼяже? Довелося наздоганяти й чи не пошепки вичитувати цю дзиґу, яку до чорта по пригоди понесло!

– Я тебе здолала, а тут ми вдвох і навіть всередину лізти не будемо, – знизала плечима Анжела у відповідь.

– Щось я не бачу навколо полиць, якими можна було б прибити того, хто тобі загрожувати стане, – роздратовано натякнув на її нерозсудливість Микола.

– Так, а для чого тоді ти поруч? – пирхнула, і не подумавши звернути увагу дівчина, яка тільки того, що не насвистувала, впевнено йдучи у темряві.

– Анжела! – спробував він ще раз достукатися до її розуму…

 От вже не думав, що вона аж настільки шибайголова! Чи то наслідки життя з тим Валерою даються тепер в ознаки?

– Ти ж сама вважала його небезпечним. То якого біса лізеш туди, в чому нічого не розумієш?! – ледь стримуючи лайку, що рвалася з язика, прогарчав Микола.

– Ти ж взяв пістолет, я впевнена! То боятися нема чого! І в тебе досвіду в таких ситуаціях має бути вдосталь, – знову не виказала жодного остраху Анжела.

 Ні, воно, звісно, гріло душу, оця її впевненість в його силах, але ж…

– Ти ж оно тільки з якимось наркоманом зустрічався, чи то дилером, чи то ще з кимось. І нічого, цілісенький… – заявила вона.

– Що?! – він аж голос підвищив від подиву. – З ким?!

 Але тут, чи то на різкий звук, чи на їх рух, зайшлася гавкотом якась собака з найближчого двору.

– Тсс! – з докором шикнула йому дівчина.

 “Бах!” – десь гупнули двері. Луна голосно розійшлась у тиші села.

– Що сталося, Дружок? – хтось вийшов на двір та почав роздивлятися навколо у темряві. 

 – Трясця! – Прозапас обхопив Анжелу за плечі та затягнув за найближчий електричний стовб, навколо якого височіли кущі та якесь дерево гілля розкинуло. В темряві неясно.

 Зачаїлися, він впер її у стовбур, ну точно, як зранку. Припав підборіддям до її щоки, спостерігаючи за чоловіком, що подвірʼя оглядав. Не їх обʼєкт цікавості, але ж близько. Треба б не сполохати.

 А потім ледь повернувся та глянув дівчині в очі.

– Що за дилер, ельф? Наркоман? Ти про що взагалі? – прошепотів у самісеньке її вухо.

 Бо якось він зовсім не зрозумів оцих закидів і волів розібратися. Окей, бандит – куди не йшло, але наркоторговець? Серйозно?!

– Ну, ти ж зустрічався з кимось позавчора? Бабця вас бачила, казала, жахливий тип, відразу видно, що на наркотиках сидить, – трохи розгубилася Анжела, то було помітно.

 Прозапас витратив секунди три, аби зіставити події. А потім… так розреготався, що довелося уткнутися обличчям їй в шию, не то спалив би їх схованку для всього села.

– Ти чого? – здається, ельфа така його реакція навіть образила.

От тільки Прозапас і радий би пояснити, що до чого, але ж не може навіть вдихнути. Чортяка! Хоч би не сконати тут від реготу.

– Власне… ти того “наркомана” краще знати повинна, – видавив з себе, намагаючись повітря вхопити. – Бо то ж твій Валера на вогник заглядав, – відразу розставив крапки над “і”.

– Валера? – сіпнулася Анжела.

 І прям відчутно стало, як жахнулася від тої звістки. А йому у душі гаряче, аж медом по нутру розлилося! Ясно, що тут ніяких трагедій чи розбитого серця не лишилося. Вже непогано.

 І шкіра в неї тепла та солодка, пахне так, що взагалі відходити – бажання нема. Послати б якнайдалі того типа з іконами, чи що там йому потрібно, та повернутися додому…

– Що він тут забув? – так, ніби це Прозапас був винний у тому, що притягнув сюди її колишнього, зажадала відповіді.

– Щоб ти комірне за вашу стару квартиру заплатила, – пересмикнув плечима Микола, тишком провівши носом по її шиї.

– Капець! – пирхнула Анжела, стиснувши кулаки.

 Дідько! Собака тільки замовкла! Не вистачало, щоб наново почала гавкати. До хати контрабандиста було ж зовсім близенько.

 – Ну що за тюхтій, га?! Я ж і так за оренду платила, а там сума в рази більша! – кипʼятилася. – Не кажучи вже про все інше, що…

 Скинулася вся, немов зараз збиралася бігти, розбиратися зі своїм колишнім. Довелося відірватися від власних маленьких задоволень, та знов її міцніше обхопити.

– Тсс, ельф. Все, забудь. Я то вирішив. Він більше тобі не стане набридати, – пообіцяв Микола, намагаючись її втихомирити. – Ти нам тут зараз не розбуди все село, будь ласка, – притиснув її губи пальцями, щоб різко все припинити. – Не то я тебе таки додому відправлю, ельф. Або вирублю і тут залишу. І без образ, – з натяком насупив брови. – Мені зараз ускладнення не потрібні, – додав вагомо.

 І, не дуже очікувано, Анжела раптом замовкла. Хм, навіть сперечатися не почала. Навпаки, дивилася на нього якось… Ну, не зачаровано, але з таким незвичним виразом… Що навіть Прозапас трохи розгубився. Вже ніби й звик до вічно бойового та трохи колючого свого ельфа.

 Налякав він її чи що?

 На мить повна тиша між ними зависла, коли тільки те й чутно, як вони дихають.

– То що? Пішли? Чи ти додому? – довелося стиха відкашлятися. Бо з якогось дива сів голос. І все одно ж сипів.

– Пішли, – навіть не намагаючись визволитися з його рук, так само хрипко погодилася Анжела. – Я буду тихо…

 Він же вирішив не ризикувати. Міцно вхопив її за руку та таки пішов до наступного двору. Але Анжела раптом потягнула його вбік якогось провулочка.

– Там яр. Можна городом підійти. Тут нема собаки. Втік від Толіка, це його хата, – прошепотіла йому на вухо.

 Прозапас не сперечався. Так навіть краще. Менше очевидних слідів залишать. Обережно, намагаючись не зламати ноги в городі, яким точно ніхто роки три не займався, підійшли так, щоб можна було роздивитись двір. Миколу в першу чергу той сарай цікавив…