17

– Що сталося, ельф? – він обхопив її за талію та присунув ближче до себе, варто обом було вийти з кімнати.

  Анжела ж тільки кинула в нього такий погляд, що прибити можна, шикнула та ринулася далі. Хм…

Ну і Микола вирішив не відставати.

– Що ти робиш?! – зашипіла на нього дівчина, варто було їм опинитися на кухні.

– У цю мить? – трохи жартівливо уточнив Прозапас. – На тебе дивлюся…

Отримав ще один роздратований погляд, від якого йому лише ширше посміхнутися закортіло. Це якось ненормально – кайфувати від того, що на тебе сердиться дівчина, ні? А йому і це до душі!

– Ти ж сам казав, що він небезпечний, ні? Що йому краще не попадатися на очі, – діставши каструльку з десертом з підігріву, вона почала одночасно з обуренням викладати налисники на тарілку. – А тепер сидиш і… І що?! Просто з ним теревениш?! Немов ви приятелі?! Треба рятувати бабусю! – чи не у відчаї, але такому якомусь, дуже дієвому, проголосила майже з вимогою!

 Ще й так брови насупила, що відразу стало ясно: рятувати бабусю Анжели має саме він, і ніхто інший! 

 Окей…

– Від чого саме її зараз рятувати треба, Анжела? – він забрав у неї тарілку, відставив від гріха подалі, та обняв цього войовничого ельфа обома руками. – За що мені його заар… Тобто як? Вигнати з цього дому і заборонити зʼявлятися? – ледь не бовкнув про затримання, глиці-ялиці!

 Поплив, Прозапас, розслабився! Треба мізки до купи збирати!

 Але як же йому подобалося те, що останні пів дня вона припинила при цьому вириватися, а ніби ще зручніше починала вмощуватися в обіймах Миколи! Можливо, правда, що він то робив кожен раз, як її щось дуже займало.

– Я не знаю! – от і зараз дівчина пирхнула, але навіть не відступила. – А якщо він замислив щось страшне?! – в ній точно вирували емоції. Мабуть, то непогано, бо вона його ляпу не помітила. 

– А якщо, йому просто твоя бабуся подобається? – не те щоб він сам у це вірив, але і виключити махом не міг. Треба було враховувати всі варіанти. – Приїхав зачаїтися, відпочити, і раптом стрів людину, яка його вразила? – Прозапас заломив брову. – Він здається переконливим у своєму захопленні, хіба ні? – уважно глянув в її очі.

 Анжела підібрала губи та фиркнула.

– І що? Ти реально у це віриш? – вона, немов відзеркаливши його жест, задерла брови чи не до волосся. – Що він міг зачаруватися нею з першого погляду?

 Щось у тоні його ельфа натякало на повну недовіру до такої можливості. Аж образливо якось.

– А от я не можу такої можливості відкинути, – спіймавши пальцями пасмо її волосся, він змусив їхні обличчя трохи зблизитися. – Бо точно знаю, як чи не з одного ранкового погляду в чужому ліжку можна на іншій людині залипнути, віддавши половину серця зі старту просто. Ким би ти при цьому не був, – Микола виразно пограв бровами, у відкриту ж натякаючи.

– В сенсі?.. – її дихання перепинилося, а очі розчахнулися. Зіниця всю райдужку зайняла.

 І, схоже, Анжела тільки зараз усвідомила, як саме вони близько… Та й натяк вловила, він впевнений був, бо дівочі щоки затопило жаром.

– Пояснити конкретніше? – Микола обхопив її щоку долонею, не впевнений, чи її ще більше спантеличити прагне, чи сам потребує цього близького контакту? Нахилився, майже торкнувшись губ ельфа…

– Це інше… – ледь чудно видихнула вона, кілька разів розгублено кліпнувши.

– Анжело?! З налисниками щось не так? – гукнула бабці з кімнати.

– Ні! Ні, все нормально! Вже йдемо, – відгукнулася дівчина, але Микола не дав їй відсахнутися від нього.

 Втримав, мазнув губами по її губах, щоб вже точно сумнівів не мала.

– Чому інше? – поцікавився з посмішкою… Просто настрій підскочив!

– Бо ти просто не хочеш на тахті спати, – огризнулася Анжела, таки викрутившись з його рук та схопивши десерт.

 Прозапас розсміявся від цього аргументу.

– Може й так… хоча ні, ельф, – заявив впевнено, злегка стукнувши її пальцем по носу. – Щоб я спав на тахті – і ти не хочеш, – підморгнув їй. – Але серйозно, що я, на твій погляд, маю з цим Андрієм зробити? 

 Ну а що, дійсно цікаво, що в цій світлій голові за кровожерливі думки!

– Не знаю! Ти ж на цьому боці життя? Маєш краще знати, що у злодіїв у голові! – прошипіла Анжела вже виходячи в коридор. – От і виясни! Дізнайся якось! Я не хочу, щоб бабусі щось загрожувало! – загалом, вона не здавалася наляканою, варто відзначити.

 І це Миколу теж смішило.

– Ну раз ти цього хочеш, мій ельф, якось простежу, – погодився, прошепотівши то їй на вухо, коли вони вже в кімнату заходили.

 Йому так і так то робити треба, зато зі сторони Анжели питань менше виникне, раптом що. Вдало склалося.

– Ти чому не перевдягаєшся? – Анжела завмерла у дверях кухні.

 Здається, то в них вже ставало традицією, отак починати розмови перед сном. Та тільки спати Микола не збирався ще довго.

 І, власне, він перевдягнувся якраз.

 Вони повернулися додому від її бабці десь хвилин сорок тому. Дочекалися, поки пішов Андрій і тоді вже самі розпрощалися. Варто відзначити, що бабуся була настільки зачарована своїм гостем, що навіть з ним, Миколою, весь цей час носилася, немов з улюбленим онуком… Трохи лячно, що ж буде, коли її відпустить.

 Не те щоб Прозапас вважав себе неспроможним владнати будь-що, але ж.

– От що з людьми захопленість робить, – пожартував, коли вони вийшли на двір. – Навіть я вже визнаний терпимим, вочевидь.

 Проте Анжела його оптимізму не поділяла ні тоді, ні оце зараз, здається. Бо ельф досі дивилася на Миколу так, ніби вимагала негайного рішення. Власне… над тим і збирався працювати.

 – Навпаки, ельф, перевдягнувся, до рейду ж готуюся, – хмикнув Прозапас, почесавши Мурчик за вухом.

 З таблетками, що дала Анжела, спілкування з котом куди веселіше пішло. Аж насолоджуватися почав, самому дивно. Та й кіт до нього явно схильність мав… вірогідно, через сардельки.